Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)

Пiсля того, як капiтан iз гнiвним виразом на обличчi показав зблiдлому хормейстеру свою знахiдку, той повнiстю скис.

Капiтан був задоволений своєю знахiдкою, але обшуку не припиняв. Вiн шукав перстень з найбiльшим дiамантом, який Гальчинська iз Шумейковою не змогли оцiнити у Києвi i за оцiнкою якого треба було їхати до Москви.

Андрiйко знов i знов усе мацав i перемацував у номерi, попросив у працiвника готелю драбину i з неї оглядав верх шафи, шукаючи будь-якої щiлини, проглянув карнизи i лiплення, вкритi шаром пилу.

Час минав, а спiтнiлий капiтан не вгамовувався, вiд напруження i лазiння на драбинi у залитiй пiвденним сонцем кiмнатi вiн розпалився, обличчя почервонiло, i рубець на щоцi загрозливо побагровiв. Всi втомилися, навiть Задорожний, який припинив розшуки, сiв до столу i став писати протокол обшуку. Понятi теж втратили iнтерес до пошукiв i посiдали бiля столу, розглядаючи гарнi дорогi прикраси, якi лежали перед ними.

Зрештою капiтан злiз iз драбини i пiдступив до Славова. який, здавалось, байдуже, з вiдстороненим, порожнiм поглядом сидiв на лiжку.

- Ви знаєте, що я iще шукаю?! - сердито спитав його каштан.

Славов мовчки знизав плечима.

- Не знаєте?! - ще суворiше промовив Андрiйко. - Де перстень з великим дiамантом, який ви здерли з руки убитої? Де вiн, питаю я вас!

Хормейстер вiдвiв провинний погляд убiк, його серповидне лице, здавалося, ще дужче замкнулося в собi.

- Де?! - не стримавшись, гнiвно скрикнув Андрiйко.

- Продав, - поступаючись натиску капiтана, нарештi видихнув з себе пiдозрюваний.

- Де, коли, кому?

- Не знаю. Бiля скупки. За двiстi п'ятдесят карбованцiв.

Капiтан мало не схопився за голову.

- За двiстi п'ятдесят?

Славов кивнув.

- Йому цiна щонайменше тридцять - сорок тисяч! Це ж унiкальний камiнь.

Але, здавалося, й це повiдомлення не справило на хормейстера враження.

- У мене скiнчилися грошi. Мене виселяли...

- Як виглядала людина, якiй ви продали?

- Не пам'ятаю... чоловiк, ошатно одягнений...

- А ще? Обличчя? Якiсь особистi прикмети? Конкретно одяг?

- Не пам'ятаю... Правда, очi в нього були... Дуже холоднi. Вiн торгувався. Давав двiстi. Я просив п'ятсот... Але з рук персня вiн не випускав. Я не мiг довго торгуватися. Нiхто доти не купував, думали, пiдробка... Я вiддав за двiстi п'ятдесят...

Капiтан Андрiйко дивився на знiченого хормейстера уже не гнiвно, а презирливо. Вiн розумiв, що за таким словесним портретом, власне, без будь-якого портрета, сочинському карному розшуку буде дуже складно знайти цього покупця...

Славов покiрно пiдписав разом iз понятими протокол обшуку, Андрiйко запакував знайденi цiнностi i повiз Славова назад до мiського управлiння. Там уже пiд час третього протягом цього дня допиту Славов почав признаватися у вбивствi i розповiв подробицi.

На запитання капiтана про мотиви злочину вiн сказав:

- Коли я познайомився з Гальчинською i потрапив до її квартири, я зрозумiв, що вона багата. Я всiляко догоджав їй i на роботi видiляв серед усiх...

- Ви були її коханцем?

- Так, - кивнув Славов, - я дуже хотiв зблизитися з нею... Я навiть запропонував одружитися, бо жив я бiдно, на маленьку зарплатню. Ви ж знаєте, як платять у культурi... а вона розкошувала. Це було несправедливо. Я весь час думав, звiдки у естрадної спiвачки таке багатство, такi дiаманти. Теж, певно, якась нечиста iсторiя... Це несправедливiсть долi гнiтила... До того ж, коли освiдчився, вона мене образила. Незважаючи на те, що я значно молодший i, здавалося, подобався їй, рiзко, навiть грубо вiдмовила... Гiдний тiльки на роль коханця, не бiльше!..

Тодi я вирiшив убити її i пограбувати. Я носив в собi цю iдею кiлька рокiв. Думка про вбивство переслiдувала мене. Я не спав ночами, в найменших деталях обмiрковуючи свiй план.

Коли вона запрошувала у гостi i, роздягаючись, знiмала свої коштовностi, клала їх на тумбочку бiля лiжка, я дурiв. Ледве стримувався, щоб тут-таки не задушити її подушками...

Зрештою я вирiшив убити її молотком i заздалегiдь купив його. Важкий, зручний, чистенький, з гладкою ручкою, вiн став моїй найближчим другом, пiд час безсоння я клав його бiля себе в постiль i тодi, заспокоєний, засинав.

- Де вiн тепер? - жорстко спитав Андрiйко.

- Потiм, - хормейстер уникнув слiв "пiсля вбивства", - я кинув його в урну на Чкалова разом iз ватяником, який теж був у кровi...

Капiтан подумав, що попереду оперативникiв iще чекає марудна i брудна робота на мiському звалищi, куди, очевидно, потрапили закривавленi ватяник i молоток i якi треба будь-що знайти, щоб довести обвинувальний висновок щодо злочину Славова. Не пiдводячи голови вiд протоколу, який писав поспiхом, намагаючись встигнути за квапливою, плутаною розповiддю пiдозрюваного, вiн кинув: