Ростислав Самбук - Два денних рейси

— І ми поїдемо з тобою до Євпаторії! Добре? — Галина Петрівна аж розчервонілася. — До Ігоря.

— Ну, відразу ж їхати в таку далеку дорогу! — заперечив Сидір Семенович. — Я ще зовсім недосвідчений водій. — Він притягнув до себе дружину, поцілував у лоб. — А ти їдь до Ігоря сама. У тебе ж відпустка, а гроші є. Коли не вистачить — не біда, я премію повинен одержати.

— О, як добре! — заклопоталася Галина Петрівна. — То я завтра й поїду. Серце в мене болить, місця собі не знайду. Раптом там щось скоїлося…

Ігор, син Загорульків, вже третій місяць лікувався в одному із санаторіїв Євпаторії. Одужання йшло повільно, майже без зрушень, і лікарі порекомендували завезти його до Євпаторії: там, мовляв, роблять чудеса.

Галина Петрівна відвезла сина, але й там нічого певного не сказали: хлопчик важкий, та все ж не безнадійний…

Два місяці не бачила вже сина. Два довгих місяці хвилювань, остраху й надій. Тому й зраділа так, почувши пропозицію чоловіка. Забігала, витягаючи з шаф сукні, білизну, панчохи.

— Любочко, — гукнула, — давай зробимо Ігорьочку його улюблене печиво. Розчини, дорогенька, тісто.

Сидір Семенович, як сів верхи на стілець, так і залишився сидіти. Посмішка скривила губи. “Оце так завжди, — подумав. — Тобі щастя в руки, а їй байдуже. Про “Жигулі” вже й забула. Життя!”

Повільно підвівся і вийшов на веранду.

Що ж, зрештою, так краще! Нехай їде, в нього свої турботи. Тільки б не дізналась про його справи. Тоді — кінець. Він добре знає Галину — навіть його, рідного чоловіка, не пожаліє…

Сидір Семенович раптом відчув холодок на потилиці. Так іноді бувало в нього, коли згадував ті роки або думав, що хтось може…

Але ні, про це краще й не думати. І так мало не щоночі бачить страшні сни й прокидається, спітнілий від страху…

Сидір Семенович одружився з Галиною давно. Дівчина, чесно кажучи, не дуже подобалась йому, та іншого виходу не було…

Іван Коцюба відсидів тільки трохи більше половини строку й вийшов по амністії. Судили його за розтрату: після закінчення торговельного інституту був завідуючим промтоварним магазином, підвів брак досвіду, і перший же ревізор викрив Коцюбу. Слава богу, одержав лише п’ять років, а відсидів три. Однак і ці три роки навчили його дечому. Знав, по-перше, що тепер шлях до матеріальних цінностей йому заказаний. Та й взагалі, пика в пір’ячку, і не бачити йому ні гарних посад, ні почестей. До того ж син людини, яку судили за економічну контрреволюцію. Іванів батько, директор великого гастроному, був одним із верховодів одеського чорного бізнесу й одержав по заслугах.

Коцюба реалістично оцінював ситуацію: з такою біографією йому нічого не світить.

Після виходу з колонії Іван мешкав у Первомайську в старенької бабусі, перебивався випадковими заробітками. Правда, мав і загашник: десять тисяч старими грішми — все, що залишилось від колишніх благ.

І тут Коцюбі пофортунило: загинув його сусіда, тракторист Сидір Семенович Загорулько. їхав на мотоциклі й розбився. Був Сидір майже одного року з Іваном, мешкав з тіткою навпроти Коцюби, кілька разів вони сиділи в пивній, балакали, й Іван досконально знав Сидорову біографію. Та й яка біографія? Все як на долоні. Народився в Первомайську, батьки загинули під час війни, лишилася одна тітка, котра його й виростила. Закінчив восьмирічку, відслужив у армії, вивчився на тракториста.

Дізнавшись про аварію, Коцюба не втрачав даремно часу. Завітав’ до Сидорової тітки й без зайвих слів виклав свою справу: він їй десять тисяч, вона йому — племінникові документи: паспорт, військовий квиток і метрику.

Тітка вагалася недовго. Жила біднувато, Сидір тільки почав заробляти, і ось тобі… Безглуздий випадок, налетів на вантажну машину. Зрештою, Іван повернувся додому з новими документами. Лишилося тільки переклеїти фотографії. Цю справу йому залагодив один друг по колонії, який відсидів десять років і тепер мешкав в Одесі. Документи вийшли майже “чисті” — з ними новоспечений Загорулько і з’явився в Станіславі.

В обкомі комсомолу познайомився з дівчиною. Зовні нічого, місцева, на околиці міста батько мав будинок, мата померла, батько старий і хворий. Все це влаштовувало, та Галина занадто вже ідейна — тільки й розмов про бюро, збори, прийом до комсомолу, змагання…

Махнув рукою: ще молода, зелена, потім обітреться, життя й не таких ламало. Провів додому… Перший поцілунок під бузковим кущем, а через місяць відгуляли весілля.

Галина допомогла Сидорові влаштуватись на велику оптову базу. Тоді ж вступив на заочне відділення торговельного технікуму. Вчитись — нема чого, але хто знає, що це для тебе давно розлущені горішки, бо ж колись диплом вже лежав у кишені.