Айзек Азімов - Подих смерті

Брейд випив каву прямо з пакета, не дожидаючи, поки напій прочахне, і тільки тепер помітив, що забув додати вершків.

Надходив час занять — перша година, і Брейд згадав, що має зайти до студентської лабораторії.

Він замкнув за собою двері, перевірив надійність замка, натиснувши разів з кілька на клямку (цікаво, чи зможе він знову залишати двері незамкненими, а як зможе, то коли?). І подався довгим коридором до студентської лабораторії.

Чарлі Емет готувався показати студентам, як одержують під тиском семикарбазон. Це означало, що десь за чверть години Емет почне лагодити скляну «бомбу», злютовуючи над полум'ям газового пальника краї товстостінної скляної рурки, причім перемички повинні бути без деформації, однакової товщини і, звичайно ж, без дефектів. Адже в ході реакції тиск випарів усередині «бомби», коли її підігрівати, сягне рівня кількох атмосфер, і її корпус має витримати.

Брейд завжди хвилювався, проводячи такі експерименти, бо певна ймовірність вибуху була завжди, а в програмі предмету такі демонстрації належали до числа обов'язкових.

Звичайно, Емет був мастак у цьому ділі. Брейд не раз спостерігав, як той готувався до таких демонструвань. Бачив його пильний погляд, спрямований на полум'я, де вмілі й певні руки поволі повертали належно розігрітий кінець скляної рурки.

Змастити різьбу кисневого редуктора гліцеролом міг тільки хтось із такими вправними руками та холодним, як крига, серцем.

На цю думку Брейда зразу ж охопив сором. Чарлі Емет? Оцей безхарактерний Чарлі Емет? Бога ради, який він міг мати мотив? (Зайшла Роберта Гудх'ю, несміливо, мигцем усміхнулась йому й квапливо рушила до бічного столу, щоб зробити останні маніпуляції з приготованими ще зранку хімікатами для сьогоднішніх занять.)

Брейд зиркнув на годинника. До першої лишалося п'ять хвилин. Отже, за п'ять хвилин студенти заповнять лабораторію. Брейд чомусь зі смутком подумав, що життя викладача, власне, тісно пов'язане з годинником — принаймні з півдесятка видів роботи викладача починаються у чітко визначений час: лекції, лабораторні заняття, всілякі семінари та засідання кафедри.

Хвилинна стрілка наближалася до дванадцяти, коли ввійшов перший студент і розгорнув та одяг чорний гумовий фартух.

— Добрий день, професоре! — шанобливо привітався студент, поклав книжки на один із столів і розгорнув свій обпалений кислотними краплинами підручник для лабораторних занять.

Тільки-но він закінчив свої приготування, як з однієї книжки випала пака згорнених аркушів; студент пильно глянув на неї, й на зміну подивові на його обличчі з'явилося занепокоєння, що межувало з переляком. Він кинувся з цими паперами до Емета, що саме порався у протилежному кутку лабораторії.

— Вибачте, містере Емет. — В голосі студентовім бриніла тривога. — Я чи не забув здати свій звіт в одну з попередніх п'ятниць. Чи не можна здати його тепер?

— Гаразд, залиште, згодом прогляну, — різкувато, мабуть, щоб не впасти у Брейдових очах, відказав Емет і додав: — Але щоб це було востаннє.

Брейд неуважно спостерігав, як папери перейшли до Еметових рук. Тим часом решта студентів швидко займали свої місця. Їх квапив час. Розклад, що завжди ділить день викладача на окремі частини і невблаганно прив'язує його до годинника, наче розпинає на хресті часу.

Час… І тут щось сталося. Святий боже. Він пригадав…

І студенти, і лабораторія нараз кудись зникли, був тільки він на самоті з пусткою та страшною, жахливою думкою, що вирувала в мозку.

Він майже вибіг з лабораторії. Кілька пар очей зацікавлено провели його поглядом, але він навіть не помітив цього.

Брейд знову був у своєму кабінеті, знову телефонував, щоправда, цього разу спочатку довелось знайти потрібний номер у довіднику.

— Але ж мені конче потрібно, — переконував він якусь енергійну молоду особу на протилежному кінці лінії. — Розмова страх важлива і забере щонайбільше кілька хвилин. Ні, зрозумійте, я справді не можу чекати до третьої години.

І він таки не міг. Йому слід було дізнатися негайно. Не відкладаючи ні на хвилину.

Чекання було нестерпне, а серце аж щеміло на думку про те, яке замішання і навіть переляк викличе дзвінок.

Тоненький дитячий голосок у слухавці справді був переляканий і змушував його напружувати слух, щоб за нерівним уривчастим диханням чути слова..

— Отже, ти певна? — врешті запитав Брейд. — Цілком певна? Саме так і було? Точно так?

Він перевірив кілька можливих варіантів, запитуючи знову і знову, аж урешті, боячись довести її до істерії, спитав ще раз: