Наприклад, оперний театр. Як i взагалi — театр, музей, виставковий зал, бiблiотека чи будь-яке мiсце, де хтось багатий влаштовує благодiйний бал. А-ля вiденський, скажiмо.
— Ми саме про перший труп говоримо, — пояснила Тома.
— Ага, двом кумам уже нема бiльше про що балакати, — Жихар уже сам налив собi стопку. Запитально глянув на мене, потiм — на хазяйку, але ми синхронно хитнули головами. Опер не образився, знову хлобиснув, закушувати цього разу взявся бiльш активно. Ми терпляче чекали, поки вiн утамує перше гостре вiдчуття голоду.
— Людина цiкавиться.
— Та воно ясно.
— Слухай, Жихарю, не кривляйся! Ти ж виїжджав на перший труп, i взагалi в курсах.
— Ну, так, — опер кивнув i налив собi третю чарку. — Нормально, Антонiвно?
— Не дуже налягай, дивись. Бо сам розумiєш…
— Ти ж мене знаєш, громадянко начальник!
— Тому i кажу.
— Значить, так, — Жихар дiловито випив, тепер уже — справдi випив, неквапом, зi знанням справи i любов'ю до неї. — Знайшли тiло недалеко вiд панського палацу. Знаєте, про що я?
Запитував вiн мене, i я кивнула. Це мiсце називали по-рiзному: палац, замок, маєток, словом — те, що залишилося вiд помiстя тутешнього пана, полковника Ржеутського. Розвалини стояли на околицi, справдi колись мали форму лицарського замку, навiть збереглися частина муру та вали. Свого часу мiсцева бiднота не спалила помiстя, а лише розграбувала до нитки. До вiйни там були в рiзнi часи школа-комуна та склад. У вiйну певний час там тримали полонених. Потiм знову хтось пробував прилаштувати панський будинок пiд щось суспiльно корисне, та десь рокiв п'ятдесят тому цю затiю остаточно покинули. Рештки будiвлi лишилися такою собi примарою iсторiї, i люди дивувалися, як же це на совiсть могли будувати, що процес саморуйнацiї такий довгий. Останнiм часом колишнiм панським палацом зацiкавилися iсторики та краєзнавцi, говорять про реставрацiю i вiдродження туризму в регiонi. Тiльки цим мої знання про нього й обмежуються.
Я, чесно скажу, навiть не була там нiколи. Хоча в Подiльську гостювала досить часто.
— Ага, ну так ось: там же народ не так часто гуляє. На тiло випадково мiсцевий п'яничка набрiв. Його, ясно, тут же закрили i, по-моєму, днiв зо три не випускали. Ясно, кандидат у вбивцi дуже пiдходящий. Але то все дурня. Значить, розтин показав, що тiло там днiв два лежало, не менше. Хоча, — Жихар пiднiс вказiвного пальця вгору, — вбивали не там, десь iнде.
— Точно встановлено?
— На сьогоднi можна дати гарантiю на сто один вiдсоток. Голови в трупа, як ви розумiєте, не було.
— Спосiб убивства той самий, — додала Тамара, i це призначалося не лише менi — Стас сьогоднi зранку був зайнятий чимось поки що не зрозумiлим для мене, втiм, видно, важливим, тому нiчого про друге вбивство не знав. Крiм того, звiсно, що воно скоєно i труп притягнули в центр мiста.
— Ну, я тут не сумнiвався. Далi, Ларисо, закрутилося таке. Пальцi у трупа вiдкатали, зробили запит, прогнали через базу даних. I оп-па: тричi судимий Микола Дорошенко, злодiй-рецидивiст, спецiалiст iз квартирних та офiсних крадiжок. Пiвтора мiсяцi як вiд хазяїна. А родом вiн взагалi з Миколаївської областi. Давайте спробуємо вгадати, що вiн тут робив.
— Слухай, нам тут ще телевiкторини не вистачало! Не мороч голову! — роздратовано кинула Тома, бо вона напевне знала вiдповiдь, i весь цей спектакль грався лише для мене, єдиного глядача. Але менi чомусь хотiлося прийняти правила гри.
— До подiльника приїхав чи друга зонiвського.
— Неправильна вiдповiдь. У вас є ще двi спроби, — Жихар, очевидно, знудився в засiдцi, через те хотiв порозважатися.
— У нього тут родичi.
— Майже. Але все одно — мимо.
— Тодi замислив пограбування столiття, — я картинно розвела руками.
— Знову за молоком! А тепер увага, правильна вiдповiдь: ви знаєте, що таке заочниця? Тiльки не студентка.
Фiльм «Калина червона» колись був одним iз моїх улюблених, тiльки останнiм часом я принципово не дивилася до кiнця, де Шукшина вбиває минуле руками колишнiх дружкiв-бандитiв. Ось тiльки я думала…
— Я думала, що так уже не знайомляться.
— Це ви так думаєте. Антонiвна так само. Дорошенко полтинник розмiняв, а по зонах мандрує взагалi з дев'ятнадцяти рокiв. Iншого способу знайомитися з жiнками на волi в нього просто немає. Тут нам на нього довiдку пiдготували. Батьки давно померли, є сестра менша i племiнники, яким старий каторжанин на хрiн упав. Жити нема де — в батькiвськiй хатi вже згадана сестричка отаборилася i стоїть на смерть, не пускає. Що лишається? Ось ви, Ларисо, який адвокат? Кримiналом займаєтеся?
Читать дальше