Володимир Лис - Камінь посеред саду

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Лис - Камінь посеред саду» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Луцьк, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: ПВД Твердиня, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Камінь посеред саду: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Камінь посеред саду»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Кажуть, що тільки у вкрай екстремальних випадках хірург здатен провести операцію самому собі. Щось схоже маємо й тут. Розслідування обставин, що призвели до вбивства, самогубства чи інсценізації смерті Андрія Трояна у романі проводить... він сам. Та не лише в цьому незвичність твору, що його автор визначає, як "внутрішній детектив". Глибоке проникнення в душевний стан людини, яка намагається змінити свою долю, вийти із зачарованого кола, яке хтось збудував, пошуки героєм сутності свого "я", яке вперто розщеплюється на болючі, ще теплі скалки, його доторки до чужих - жіночих і чоловічих - доль, хірургічний розтин характеру і характерів неминуче приводять до запитань, які поставить собі читач. Одне з них, адресоване всім: чи готові ви підняти таємничий камінь, який лежить у вашому саду?

Камінь посеред саду — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Камінь посеред саду», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Навіщо ти ламаєш комедію?

— Комедію? — криво всміхається Магда.

— Тобі нетерпеливиться розповісти всю правду? Маєш бажання порадувати батьків?

— Ні, але…

— Що — але? Не подобається? «Прагнемо скандалу»? Бачив цей фільм?

— Ні.

— А я бачила. Дешевенька комедійка. Це по-перше. А по-друге..

Тут я збагнув, що хтось дивиться мені в спину. Я оглянувся, але нікого не побачив.

— По-друге, — промимрив я.

— По-друге, я справді вирішила повернутися.

— Н-навіщо?

Я вимовив це швидше механічно. І раптом, поглянувши на Магду, усвідомив — ні, вона не жартує. Надто колючі були її очі.

— Навіщо? А мені так хочеться.

— А мені?

— Будеш протестувати? Не приймеш? Приймеш, любенький. Ти не здатен на опір. І ти це знаєш.

Вона знущалася, вже не приховуючи знущання. Я уявив повернення, продовження нашої гри… Ні, гри не буде. Тоді що? Існування двох ворогів? Хай не ворогів, а просто байдужих одне одному людей?.. Заради чого? Хіба що заради Іринки. Про Іринку я не подумав. Я винен перед нею. І перед Магдою винен. Винен перед цілим світом, що народився. Перед батьками також, що вони вважають мене не тим, ким я с насправді.

Магда вже минала мене, коли спинилася, сказала:

— Віднині у нас буде все по-іншому. Я повернуся для твого ж блага. Може, ти справді станеш людиною.

Вона пішла. Я лишився сам безглуздо стовбичити посеред городу. Йти до хати не мав сил. Але куди йти? Ледве переставляючи ноги, важко піднімаючи черевики, до яких налипав мокрий глевкий ґрунт, я побрів городом.

31

— Коли я зрозумів, що йду в нікуди, то став згадувати. Ні, спершу подумав про потребу згадок.

«Мені треба згадувати, — так і подумав я. — Це мій порятунок».

Я постарався уявити себе малям на цьому полі, на цьому лужкові. І згадавши, побачив, що хтось біжить мені назустріч. То був малий я, розхристаний і схарапуджений, але той малий пробіг мимо з такою швидкістю, що я не встиг його спинити.

Я озирнувся. Плівка легкого напівтуману наче відштовхувала од мене селище.

«Якби можна було отак справді розминутися із собою», — подумалось мені.

Ось тут ми грали у футбол. Моя команда вигравала і програвала, я забивав і пропускав голи, був нападаючим і воротарем. Тепер треба було пришвидшити кроки, минаючи це місце. Бо уявити себе малим на цьому мокрому, брудному, із прибитою дощами торішньою висохлою і вигнилою травою, лугові було несила. Хоч би швидше справжня весна, зелена трава, чорт, біс, дідько, але щось змінилося. Але зараз, воднораз, нічого змінитися, звичайно, не могло. І минувши колишнє футбольне поле, я просто продовжував іти далі.

Спинився аж на околиці селища. Знову став накрапати дощ, я був геть забрьоханий — далося взнаки те, що йшов городами і лугом. До того ж вийшов роздягнутий, лише в піджаку, і холод став пронизувати наскрізь. Але я продовжував уперто йти далі і мстиво думав, що незабаром дощ зробить своє діло. Я проминув останні будинки нашого селища — добротні, цегляні. Людей ніде не було видно — порядні люди такої погоди не ходять, хіба що такі ідіоти, як я.

«Власне кажучи, — подумав я, — треба вертатися, але… А що „але“? Знову в моєї поразки будуть свідки… Як учора Віталик й Ірина…»

Я сів прямо на землю. Земля була холодною, але я подумав, що це навіть на краще. Хмари вгорі пливли так поволі й нестримно, несли у своїй свинцевій сірості щось таке невідворотно-погрозливе, що я не зміг довго на них дивитися. Учора я вирішив провідати Ірину Вона не з'явилася на роботу, під вечір мені стало чомусь трохи тривожно на душі, тому відразу після роботи й поїхав до неї. Двері відчинив… двері відчинив мені Віталик. Я миттю пригадав, що він по обіді кудись змився, але тоді не надав цьому значення.

— Ого, старий, ти робиш успіхи, — сказав тепер я якомога іронічніше і прослизнув мимо Віталика до кімнати.

Тут я побачив Ірину. Але Ірина не лежала в ліжку з перев'язаним горлом, як я уявив собі дорогою, а сиділа за столиком, на якому стояли у вазі гвоздики, біля них розкошували яблука і цукерки, а поруч височіла пляшка розпочатого «Шампанського». «Отакої, — подумав я. — Невже й Віталик сюди приходить?.. І який дешевий шарм».

Я підійшов до Ірини і приклав до лоба долоню. Вона підвела на мене очі, і я вловив у них мовчазне запитання, збентеження і переляк.

— Я гадав — ти захворіла, — сказав я і дістав із дипломата пачку печива та пакет апельсинового соку. Про квіти якось не подумав, та й до базару було далеко, і який в біса цієї пори базар?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Камінь посеред саду»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Камінь посеред саду» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Камінь посеред саду»

Обсуждение, отзывы о книге «Камінь посеред саду» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x