Ігнасіо Акунья - Загадка однієї неділі

Я вилаявся. Мабуть, він використав ту мить і дременув, коли я нічого не бачив. Думаючи так, я зневажливо гмукнув. Ще б пак, зовсім не обов'язково мати високорозвинутий інтелект, щоб, зайшовши в одні двері, вийти крізь інші, тоді як я чекав, мов той бовдур, поки мої очі призвичаються до темряви. Ясна річ — я зіграв простака.

Я вже зібрався було йти з кінотеатру, коли побачив, що якийсь чоловік вийшов з туалету. То був не Каліостро, проте це навело мене на думку про всяк випадок заглянути ще й туди. Щось мугикаючи собі під ніс, прочинив двері. Там стояли, розмовляючи, двоє. Один із них — вуличний ілюзіоніст. Помітивши, мене, Каліостро урвав розмову і кинув на мене розлючений погляд, я байдуже підійшов до умивальника, а коли мив руки, непомітно зазирнув у дзеркало. Я побачив, як співбесідник ілюзіоніста вручив йому щось і вийшов; я посушив руки і, не обертаючись, теж вийшов. Зі свого місця я невідривно спостерігав за дверима. Люди заходили і виходили, лиш Каліостро зоставався всередині. Не було сумніву, що цей пройда займається перепродажем наркотиків. Хвилин за двадцять він вийшов з туалету, затиснувши в зубах щойно запалену сигарету.

Я зрозумів, що сидіти йому там більше нічого, і вирішив піти, щоб випередити його. Ідея виявилась вірною, адже мультиплікат для Каліостро і ламаного шеляга був не вартий. Прикритий стіною будинку, що стояв навпроти, я бачив, як він пішов у бік консульства. Дозволив йому відійти на достатню відстань і тоді пішов слідом за ним.

На вулиці Анімас він раптово повернувся, перевіряючи, чи за ним не стежать. Я завмер, і зачав розмову з чоловіком, який випадково виявився поруч. Задав йому якесь безглузде запитання, хоч про людське око це виглядало як вельми приємна бесіда. Коли Каліостро зник за рогом, я на півслові полишив свого співбесідника і кинувся навздогін. Проминувши Американський клуб, він зайшов до кафетерію. Причаївшись за однією з колон Палацу образотворчих мистецтв, я бачив, як за п'ять хвилин він вийшов звідти, уминаючи бутерброд. Каліостро йшов собі вулицею Емпедрадо, потім звернув на Агуакате. В мене вже терпець увірвався, і я навіть подумав у відчаї, що цей негідник уже давно викрив мене й тепер залюбки знущається з мене.

З неба впало кілька краплин — явних провісників зливи, принесеної сильним вітром, я тихо вилаявся. Якщо цей клятий пройдисвіт, нарешті, кудись не приткнеться, ми обоє приймемо добрячий душ. На вулиці Техадільйо, коли дощ уже линув ніби з відра, Каліостро ключем одімкнув двері якогось будинку і зайшов туди. За дві хвилини я, стоячи під дощем, уже підбирав зі свого набору ключів відмичку до дверей. Мені швидко пощастило. Відімкнувши двері, побачив сходи. Піднявшись на один проліт, я зупинився і прислухався. Потім зійшов ще на один проліт і побачив коридор, тьмяно освітлений ліхтарем, що висів попід самою стелею. Я навшпиньки пройшов коридором. В усіх кімнатах, що виходили в нього, було темно. Далі виявився ще один коридор, а в ньому ще кілька дверей. За одними з них чулися голоси. Я напружив слух, проте крізь стіни долунали тільки неясні звуки. Почав розмірковувати, як діяти далі. До якоїсь із кімнат мав зайти Каліостро, хоч тільки в оцій одній виявились ознаки життя. І я надумав ризикнути. Дістав «люгер», звів курок і прожогом удерся в кімнату. Там був Каліостро.

В його погляді прозирав переляк. Він був подібний до загнаного в клітку хижака. Його співбесідник, навпаки, зберігав байдужість, хоч я не мав сумніву, що вона удавана.

Я наказав їм покласти руки на стіл, але Каліостро, вивергаючи прокльони, кинувся на мене, мов бик. Я встиг відсторонитися і рукояткою пістолета щосили вдарив його в потилицю. Його тіло важко гухнуло на долівку.

Другий суб'єкт не гаяв часу — сунув руку в шухляду стола… Однак витягти її звідти не встиг — різким ударом коліна я прищемив її в шухляді, а потім теж хряпнув його пістолетом по обличчю. Пустивши очі під лоба, суб'єкт процідив крізь зуби щось непристойне і вийняв з шухляди поранену руку. На останній фаланзі його мізинця стирчав відросток. Це був Шестипалий.

Я вхопив його за барки і примусив стати обличчям до стіни для обшуку. Зброї при ньому не було, я витяг пістолет із шухляди і кинув його собі в кишеню. Потім сів сам і показав на стілець йому.

Шестипалий приголомшено сів. Сплюнувши кілька разів кров'ю, він пробурмотів:

— Хто… хто ви, в біса, за один?

Він щосили притис до себе руку, обличчя його кривилося від болю. Либонь, він не впізнав мене. Мій одяг був пошматований, а сам я виглядав так, ніби тільки що втік з пекла.