Олексій Волков - Амністія для Хакера

— Взагалі майже модель, — спробував посміхнутися Борис.

— А що, ні? — здавалося, образа за власну зовнішність перебила в ній усі почуття, що вирували досі. — Зріст сто шістдесят два, талія шістдесят чотири, окружність грудей сімдесят дев’ять… Не так уже й далеко від моделі.

— Не знаю… — розгубився Борис. — Я в цьому некомпетентний.

— Як некомпетентний? Ви хочете сказати, що вас не цікавлять жінки?

— Зараз мене не цікавить нічого, крім пачки дискет з твоєї квартири. Хоча з твоїми аргументами можна погодитися. Ти дійсно дуже симпатична і приваблива. А я дійсно не зроблю тобі нічого поганого. Тому й не хотілося б відчувати на собі отакі твої погляди, адже це неприємно. І несправедливо, повір. Коли я впораюся з цим, то відведу ще кілька днів на те, щоб влаштувати якось твоє життя, обіцяю тобі. А зараз ти мусиш тихенько пересидіти тут, поки вляжеться весь оцей бум. Розумієш?

Він повернувся і взявся за ручку дверей, збираючись виходити, але вийти не встиг. Мертву тишу, яка настала по його останніх словах, несподівано прорізав Наталчин рішучий голос, який менше за все здригнувся на останніх словах:

— То за що ви вбили мого дядька?

Борис повернувся і сів на диван поруч із нею, потім скрутив простирадло, яке валялося поруч, і поклав собі під голову.

— Вибач, я приляжу, — сказав він.

Вона посунулася ще глибше під стіну і не зводила з нього очей.

— Чому ви мовчите? Не можете сказати?

Її голос помітно тремтів. Лежати було приємніше, не так паморочилася голова і менше відчувалася кволість. Розповісти їй усе, як було насправді, він вирішив несподівано для себе. Виник якийсь миттєвий потяг, якому важко було опиратися. Вона щира і лагідна, тому зрозуміє, обов’язково зрозуміє. Він уявляв собі, як зміниться її обличчя, як зникнуть із нього недовіра, підозріливість, відчуженість, а натомість з’являться розуміння та співчуття… Саме те, чого він так гостро потребує. Варто лише почати. От тільки з чого почати, щоб розповідь вийшла зрозумілою і самому не заблукати у власних життєвих траєкторіях?

— Так уже сталося… — почав Борис.

І раптом він зрозумів одну річ. Це нагадувало зрив людини, перед якою лежить шприц з наркотиком. Після цього дійсно настане полегшення. Але це означатиме, що він зламався і не буде вже здатний ні на що. Він перетвориться на ганчірку, яку вона, оця, що сидить навпроти, буде дбайливо перекладати або викине як непотріб. Це буде його моральний кінець.

— Так уже сталося, — повторив він, підводячись. — Навряд чи варто пережовувати все знову.

Наталя дивилася на нього з німим протестом, тому він додав:

— Це була звичайна помста. Жорстока, але справедлива. Банальний принцип «око за око»…

— Що, мій нещасний дядько колись стріляв у вас із пістолета з глушником? — просто запитала вона.

— Ні, — відповів Борис. — На те, що робив він, я б не спромігся за браком здібностей. Тому змушений був опуститися до примітивного.

І він тихо зачинив за собою двері.

Екран комп’ютера світився синюватим тлом. Курсор застиг, забутий ним десь за межами екрана. Це була третя з восьми дискет, витягнутих із вентиляційної шахти. Вони не були пронумеровані. Зробив це сам Борис. Так, про всяк випадок. Розбиратися в дискетах виявилося напрочуд легко. Оця, припустимо, містила лише один файл. Відкривши його вперше, Борис не зміг приховати подиву. Файл складався з результатів усіх матчів чемпіонату СРСР з футболу 1982 року. Гола статистика. Біля кожного матчу вказувалася дата, місце його проведення, прізвища головного арбітра та гравців, які забивали голи. Просидівши день у читальному залі бібліотеки, працюючи з підшивками спортивних видань, Борис зміг перевірити достовірність цієї інформації. Все збігалося до дрібниць.

Щось подібне було і на семи інших. Одна являла собою старанно набраний уривок з «Войны и мира» Толстого. Очевидно, той, хто складав усе це, любив класику. Нею він заповнив інформаційний простір п’ятої дискети. Але це була вже поезія. Єсенін «Черный человек». Над обома уривками Борис просидів дві доби. Звіряв комп’ютерні тексти з оригіналами буквально по рядках, намагаючись знайти невідповідність із оригіналами й таким чином витягти бодай якусь зачіпку. Марно. Тексти були набрані бездоганно. Лише у Толстому механічно було пропущено літеру в одному слові.

Ще на двох дискетах були наукова стаття якогось В. Стефлюка про сучасне викладання слюсарної справи у трудовому вихованні учнів середніх шкіл та уривок з промови останнього генерального секретаря Горбачова на якомусь партійному форумі. Текст промови «чудотворця», якого ще пам’ятали, вдалося знайти. Він також відповідав до дрібниць своїй копії на дискеті. А от стаття на педагогічну тему… Борис навіть не уявляв, де її шукати. На завершення були версія одного з чисельних матчів Каспарова і Карпова, а також уривок із Біблії.