Олексій Волков - Амністія для Хакера

Тінню майнули люди у масках та камуфляжах. Кобища, продовжуючи тримати руки в кишенях, переступив через поріг і пройшов кілька кроків коридором. Усі скупчилися за поворотом, біля дверей до однієї з кімнат. Кремезні фігури у бронежилетах втислися в стіни, пропускаючи його. Той, хто мав повноваження вирішувати тут усе, розгублено застиг на порозі кімнати.

— Твою ж мать…

Слова, що злетіли з його вуст, почули лише ті, хто стояв поруч.

Ранок виявився на диво привітним. Борис довго лежав з розплющеними очима і дивився на ці сонячні дива. Він не любив і не дозволяв собі цього робити, але сьогодні… Важко було собі відмовити. Погляд сам приліпився до стіни, на якій відбилися сонячні промені.

Їхній робочий день починався тепер щоразу пізніше. Це задля неї. За місяць, а можливо, й раніше, знову почне тягати сумки по базарах, тоді буде не до сну. У Наталці тепер важко було впізнати ту безформну, байдужу до всього дівчину в несвіжому одязі. Напевно, тому щонайменше двічі на день вона з’являлася у його думках — увечері, коли потрібно було відійти від усього важкого, щоб прийшов сон, і зранку, от як зараз, коли належало зібратися з духом, щоб зануритися в те саме важке.

На годиннику доходила дев’ята. Зараз Наталя встане і почне готувати сніданок. І він не відмовить собі в тому, щоб кілька разів крадькома подивитися на неї. А потім вигадає для неї якусь нову справу і залишиться у квартирі сам.

Пузатий товкся тут часто, судячи з її розповідей, щотижня, а може, й частіше. Виховував. Ну, звичайно, це їй так здається. Насправді, якщо всі його припущення та розрахунки вірні, ця гидота використовувала квартиру родички як схованку. Схованку для чогось дуже важливого.

Ідея спала на думку вчора пізно ввечері. Він щось мав брати або щось робити тут регулярно. Тому і не давав спокою своїй легковажній родичці. Іноді навіть підкидав якісь грошенята, вдаючи опікуна, інакше, не виключено, вона давно послала б його під три чорти. Навряд чи він робив це щоразу, подібно до Бориса, відправляючи її куди подалі. Це мало відбуватися за її присутності, але так, що вона нічого не підозрювала. Яким чином?

Це щось просте до геніальності. І робитися мало швидко. Припустимо, попросив її зробити чай, а сам заліз рукою за шафу, витяг і поклав до кишені. Щось на зразок цього. І все-таки подібний спосіб мав свої вади. Вона могла увійти, могла роздратуватися від його проповідей і не схотіти робити чай… Врешті-решт, постійні прохання про одне й те саме могли викликати її підозру. А от якщо…

Туалет. Туалет підходив якнайкраще. Коли схотів — вийшов, і все. Там узяв і поклав на місце. Саме там слід шукати. Ідея так захопила його, що Борис хотів був іти туди просто вночі, благо це також не повинно викликати підозри господині помешкання. Але він стримався. Тепер він це зробить. Скільки часу потрібно, щоб прискіпливо обстежити маленьку кімнатку півтора на два, де немає ніяких меблів?

Можливо, все скінчиться саме сьогодні. І що тоді? Він просто тихо зникне звідси? Від цієї думки знову виникло неприємне відчуття. Ні, він цього не зробить. Хай там що, він обов’язково попрощається з нею по-людськи, подякує за співробітництво та допомогу, за смачну їжу і гарне ставлення, за все те, чого йому страшенно бракувало останнім часом. Тільки так. І зробить для неї на прощання щось приємне і потрібне. Впевненість, що це буде приємно і йому, якось підбадьорила Бориса і додала натхнення.

Сніданок давно був готовий, чайник чекав тільки дотиків маленьких та спритних пальців.

— Доброго ранку! — Наталя привітно посміхнулася. — Що сьогодні вигадає для мене мій роботодавець?

— Та нічого такого…. — Він знизав плечима. — Гадаю, сьогодні буде халява. Невеличке доручення, а потім… Можливо, сьогодні влаштуємо святковий обід. Але для цього тобі доведеться виявити ініціативу.

— А що, з’явився якийсь привід? — з інтересом запитала вона. — Ви закінчуєте роботу?

— Ну, закінчую не закінчую, а на певні результати вже розраховую.

Окріп полився у заварний чайник. Наталя накрила його покришкою і зверху, як завжди, — грубим чистим рушником. Пальчики притискали рушник, закутуючи чайник, а сама вона притулилася стегнами до столу. Та за мить Наталя здригнулася від несподіванки. Погляд, той самий, який вона вміла відчути спиною, торкався її. Обережно, не зухвало, наче питав дозволу.

Хвиля запаморочення буквально накрила його в коридорі, коли Борис відкривав двері туалету. Його навіть хитнуло так, що довелося зупинитися. У голові гуло. Він таки ввійшов, зачинивши за собою двері, притулився лобом до стіни і заплющив очі. Відразу стало млосно. Затремтіли ноги. Зараз…