Олексій Волков - Амністія для Хакера

Наталя давно спала. Борис зварив кави й глянув на годинник. До початку операції залишалося менше години. Ще трохи. Він чомусь мимоволі затримався перед дзеркалом у коридорі. Очі позападали, і навколо них утворилися темні кола. Він давно не дивився на себе і зараз здивувався, що так схуд останнім часом. Навіть не схуд — змарнів. Ще більше проступили вилиці. Але очі світилися.

Останніх півтори доби Борис відчував те, до чого йшов уже давно і свідомо, не надто сподіваючись, щоправда, на досягнення бажаного ефекту. Він відчув задоволення від здійсненого. Навіть не так. Не від здійсненого. Йому таки вдасться гідно завершити свої зусилля, щоб потім, як казав забутий уже недавній класик, «не было обидно и больно за бесцельно прожитые годы…» чи як там… Щось таке. Але це вже лірика. Зовсім не потрібна, коли мусиш спромогтися на ще один відчайдушний крок, зробити останнє зусилля.

Він зазирнув наостанок до спальні, де скрутилася калачиком на ліжку Наталя. Вона заснула, не роздягаючись, лише натягла на себе простирадло. І сон її зовні виглядав безтурботним. Вона була в цій історії непотрібною, зайвою ланкою. Ні, не так. Тим, що, з одного боку, підсолодило її, а з другого — залишило, ні, ще залишить гіркоту назавжди.

Тихо зачинивши двері, він сів за комп’ютер. На моніторі його продовжувало висвічуватися:

Це означало, що там, у Білоденичах, його несподіваний напарник зараз вів нерівну боротьбу з супротивниками у нетрях комп’ютерних мереж, торуючи шлях для нього. Шлях для вірного удару.

В обласному управлінні внутрішніх справ цієї пізньої, а швидше вже ранньої години вирувало життя, точилася робота, докладалися неабиякі зусилля. Точніше, це відбувалося лише на одному з поверхів — на п’ятому. Двері були весь час прочинені. До комп’ютерної входили та виходили нові люди, несучи повідомлення, документуючи на папері те, що відбувалося зараз в іншому світі. А там працювали лише обрані.

Карпович помітно пожвавився і навіть повеселішав. У нього вже не було того зацькованого погляду, що скакав, не знаючи, куди подітися. Ні, він і зараз не виглядав героєм, але в нього знову з’явився інтерес, Птеродактиль повернув собі здатність виконувати звичну роботу. Навіть був захоплений нею. Відтепер справу паралельно курувало ще одне відомство — СБУ. Це сталося після нічного неофіційного дзвінка Кобищі до людини з цього відомства, якій він довіряв. Окресливши ситуацію і виклавши підозри, майор заручився підтримкою на той випадок, якщо іржа корупції справді вразила слідство. У комп’ютерній було двоє працівників СБУ — підполковник Міщун, якого Кобища знав особисто, і якийсь молодий капітан. У курс справи входили всі разом. Тут же був і Панасюк. Вигляд начальника тепер був по-справжньому стурбований і красномовно свідчив про те, що ця людина зараз намагається вирішити для себе, що робити далі. У комп’ютерній він був просто спостерігачем. Есбеушники, щоправда, також не надто втручалися у процес, віддаючи цю прерогативу майорові, який вів справу з першого дня.

Поруч із Карповичем працювало ще двоє програмістів — обидва з СБУ. Очевидно, це й було причиною піднесення настрою Птеродактиля, адже він автоматично переставав бути основним, єдиним компетентним «комп’ютерним» свідком того, що відбувалося. Головним у цій справі було призначено новоприбулого — Ігоря, головного програміста цього шановного відомства, проте відчувалося, що він у вирішенні питань автоматично віддає пріоритет Карповичу, очевидно, відчуваючи його перевагу, і це за умови, що навіть не підозрює, що новоявлений хакер, який сидить поруч, кілька днів тому зламав усю його систему і гуляв там, де хотів. Що б він сказав, якби дізнався про це?

Усіх викликали дві години тому, коли Хакер знову виявив себе, намагаючись увійти в комп’ютерну мережу банку «Трансєвроінвест». Упродовж двох годин його намагалися відстежити — марнісінько. Провайдери й гадки не мали, що за їхньою допомогою вже кілька місяців намагаються зламати один із найвідоміших у світі банків.

Та бельгійські інженери із захисту інформації також не спали й невтомно ставили перепони на його шляху. Уся система відразу припиняла працювати, і невтомний трудівник, побившись кілька хвилин «головою об стіну», припиняв спроби. Ще кілька хвилин система розблоковувалася, адже банк повинен працювати, і тоді він починав знову. Через новий сервер, яких по світі було розкидано безліч.