Рей Бредбері - Смерть — діло самотнє

Здесь есть возможность читать онлайн «Рей Бредбері - Смерть — діло самотнє» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, Издательство: Радянська Україна, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Смерть — діло самотнє: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Смерть — діло самотнє»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

1949 рік. Венеція, штат Каліфорнія. Прогулянковий поміст занепадає і осідає у море. «Американські гірки» розібрали на металобрухт. У лев'ячій клітці, що затоплена в каналі, знаходять мертве тіло. І це тільки початок. Один за одним помирають або безслідно зникають літні дивакуваті мешканці Венеції. На позір ніякого зв'язку між цими трагічними подіями немає, але молодий письменник, а слідом за ним і місцевий детектив вважають інакше і починають пошуки невідомого вбивці.

Смерть — діло самотнє — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Смерть — діло самотнє», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Замкнений сам у собі, то був ніби невеличкий Елліс-Айленд, [23] Острів на околиці Нью-Йорка, де тимчасово поселяли іммігрантів до США з невизначеним становищем. ковчег, населений людьми з кільканадцяти різних країн. Суботніми вечорами на горішньому поверсі бенкетували: їли енчіладу [24] Мексіканська страва на зразок італійської піцци. й танцювали в коридорах конгу, [25] Латиноамериканський танець. але решту днів тижня двері здебільшого були зачинені, і люди облягалися рано, бо всі працювали в центрі міста — хто в салонах одягу, хто в дріб'язкових крамничках, дехто ще мав роботу на поодиноких незакритих воєнних підприємствах у долині, а дехто торгував дешевими прикрасами на Олівія-стріт.

Тим ковчегом ніхто не правив. Власниця будинку, місіс О'Брайєн, з'являлася в ньому як могла рідше, боячись і за гаманець, і за свою сімдесятидворічну цноту. А коли й була там господиня, то це Фанні Флоріанна, яка вміла так солодко проспівати той чи той наказ зі своєї оперної ложі другого ярусу, що навіть хлопці в більярдні напроти переставали пишатись один перед одним, наче півні, й виходили на вулицю з киями в руках, щоб помахати їй і гукнути: «Оle!» [26] Браво! (ісп.)

На першому поверсі поряд із звичними чіканос [27] Американці мексіканського походження. мешкали три китайці, а на третьому — літній японець і шість молодиків із Мехіко, що мали на всіх один костюм кольору вершкового морозива, і кожен носив його раз на тиждень увечері. Було там ще кілька португальців, нічний сторож із Гаїті, два торговці з Філіппін, а решта — ті ж таки чіканос. Ну, й місіс Гутіерес, що єдина в усьому будинку мала телефон, також мешкала на третьому поверсі.

Другий поверх — то була передусім Фанні зі своїми ста п'ятдесятьма кілограмами ваги, а крім неї — дві сестри-іспанки, обидві старі дівки, продавець ювелірних виробів з Єгипту та дві дами з Монтерея, котрі, як казали люди, за досить помірну ціну продавали своє кохання першому-ліпшому невдатному й сластолюбному більярдистові, що у п'ятницю проти ночі не гребував піднятися до них темними сходами. Як казала Фанні, кожна миша в своїй мишоловці.

Я був радий стояти перед цим будинком у вечірніх сутінках, радий слухати веселі мелодії радіо, що линули з усіх вікон, чути сміх і принюхуватись до розмаїтої суміші кухонних запахів.

Був радий увійти й зустрітися з усіма його мешканцями.

Життя деяких людей можна підсумувати так швидко, що ледь устигнуть грюкнути двері чи хтось кашлянути на темній вулиці вночі.

Визирнеш у вікно, а на вулиці ні душі. Хто там кашляв — уже й сліду нема.

Є люди, які доживають до тридцяти п'яти — сорока років, але їх ніхто не помічає, і життя їхнє скороминуще, мов полум'я свічки, таке нікчемне, що його й не видно.

У будинку та навколо нього було чимало таких невидимих чи не дуже видимих людей, що й жили там і начебто не жили.

Був там Сем, був Джіммі, був П'єтро Массінелло, і був дуже незвичайний сліпий, Генрі, чорний, мов ті коридори, якими він ходив у своїй негритянській гордині.

Усім чи майже всім їм судилося зникнути протягом кількох днів, усім у різні способи. А що вони зникали через однакові проміжки часу і кожен по-іншому, то цього ніхто не помічав. Навіть я мало не пустив повз увагу, що ховалося за їхніми несподіваними відходами.

Сем.

Сем був роботяга, що нелегально приїхав з Мексіки мити посуд по харчівнях, жебрати двадцятип'ятицентовики, купувати дешеве вино й цілими днями валятися десь у темному закутку, а потім уставати, наче мрець з домовини, й вирушати на нічний промисел: знов мити посуд, знов «стріляти» двадцятип'ятицентовики й заливатися шмурдяком, що його цей чоловік тягав із собою в пошарпаному рудому саквояжі. По-іспанському він говорив погано, по-англійському — ще гірше, бо все, що він казав, проходило крізь винний дух. Ніхто його не розумів, та й нікому не було до нього діла. Спав він у підвалі, далі від недобрих очей.

Це щодо Сема.

Джіммі теж годі було зрозуміти, але причиною цього було не вино, а те, що хтось поцупив його «кусачки». Штучні щелепи, зроблені йому безплатно, коштом муніципального управління охорони здоров'я, таємниче зникли тієї ночі, яку він мав необачність провести в десятицентовій нічліжці на Головній вулиці. Їх викрали із склянки з водою, що стояла в нього біля узголів'я. І коли він прокинувся, його широка білозуба усмішка згинула без вороття. Джіммі, із зяючою пусткою в роті, але звеселений джином, повернувся до будинку, показуючи всім свої рожеві ясна й безтурботно сміючись. Без протезів, та ще й зі своїм іммігрантським чеським акцентом, він, як і Сем, став геть недорікуватий. Спати він лягав о третій ночі, вмощуючись в одній із ванн загального користування, і щодня робив якусь роботу в будинку чи на подвір'ї, раз у раз заходячись сміхом без усякої видимої причини.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Смерть — діло самотнє»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Смерть — діло самотнє» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Смерть — діло самотнє»

Обсуждение, отзывы о книге «Смерть — діло самотнє» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x