Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— А ми?

— Один з Джекобсів зустріне мене. Другий — тебе й Бриджит. Відпочинемо ніч у Ліверпулі. Потім треба поговорити, перш ніж робити перші кроки й перш ніж Джекобси роздобудуть свіжу інформацію.

— Добре повертатись.

— Багато що змінилося, Спіре. Будь готовий до всього.

— Я готовий, але дивно, як можна нудьгувати за бруківкою та смогом. Щось є в Лондоні таке, що…

— Я знаю. — Моріарті на мить поринув у задуму й, здавалося, відчув вуличні звуки та запахи столиці. — Гаразд, — мовив він тихо. — До завтра в Ліверпулі.

Спір пристав на порозі й, повагавшись, запитав:

— Здобич у безпеці?

— Як в англійському банку.

— Вас можуть запитати, що везете.

— Можуть. — Професор мигцем блимнув на шафу, де лежала велика шкіряна валіза, яку вони везли від самого Сан-Франциско.

Коли Спір пішов, Моріарті відімкнув шафу, стримуючи бажання дістати валізу й подивитися на сховане в ній багатство. Щодо багатства він добре все відав: воно давало владу й захищало від багатьох пасток, що оточують людину в цьому падолі сліз. Якщо його витрачати з розумом, багатство приносить ще більше багатство. Пустити зараз гроші в діло — ризиковано: в Лондоні Кроу. Але вміст оцієї шкіряної валізи допоможе професорові відновити мережу своєї імперії, притиснути непокірних іноземців. А тоді, мов якимись чарами, капітал подвоїться знову й знову.

Зверху шкіряної валізи лежала ще одна герметична японська валіза, якими користуються офіцери й урядовці в Індії. Сам собі посміхнувшись, Моріарті поклав руки на цю валізу. В ній були його маскувальні речі: одяг, перуки, взуття, корсет та інше спорядження, яке він використовував, прибираючи подобу свого давно померлого старшого брата. Були там також фарби, пудри, лосьйони тощо.

Зачинивши шафу, професор випростався й глянув на свою третю, найбільшу валізу, в якій були повсякденно необхідні речі. Підійшовши до валізи, він вибрав з в'язки на ланцюжку потрібний ключ, уставив у латунний замок і підняв віко.

Зверху лежав автоматичний пістолет Борхардта, одна з найперших моделей, подарована йому німцем Шляйфштайном під час зустрічі лідерів злочинного світу континенту. Під зброєю лежали два товсті зошити в шкіряній оправі, у маленькій дерев'яній скриньці були невеликі аркушики з назвами різних готелів та торговельних фірм — поштовий папір, накрадений принагідно про всяк випадок, вимочки, конверти й дві авторучки «Вірт» із золотими перами.

Моріарті взяв один зошит та ручку, опустив віко валізи й, ледве помітно балансуючи, пішов до крісла, пригвинченого до хиткої підлоги.

Зручно всівшись, він розгорнув зошит. Сторінки були охайно заповнені каліграфічним почерком, подекуди із схемами та діаграмами. Зошит був на три чверті списаний, але стороння людина небагато б зрозуміла з написаного. Були, наприклад, пропуски в тексті, написаному виключно великими літерами. На відміну від цих текстів, звичайним письмом іноді йшло два або й більше рядків без поділу на окремі слова. То не була англійська чи якась інша мова. То був особистий шифр Моріарті — багатолітерна система, основана на доробку французького дипломата й криптолога М. Блеза де Віженера, — система, до якої професор уніс і свої хитромудрі зміни. Зараз ці записи професора не цікавили. Аркуші вільно перегорталися з-під пальця, аж поки не лишилось десяток чи два. Як і на початку зошита, тут сторінки теж були списані, часом не до кінця, а кожна третя чи четверта мала вгорі ніби заголовок. Розшифровані й записані звичайною абеткою, вона б означали прізвища: Гризомбр, Шляйфштайн, Санчіонаре, Сегорбе, Кроу, Холмс.

Дві години сидів Моріарті, заглибившись у ці записи, додаючи риску тут, роблячи невелике креслення чи діаграму там. Більшість часу він оддав сторінкам, відведеним Гризомбру, і той, хто володіє мистецтвом дешифрування, помітив би, що в записах раз по раз повторюються слова Лувр, Джоконда, П'єр Лаброз. Були там і якісь підрахунки та низка записів, що начебто нагадували навчальну програму:

— Шість тижнів для виготовлення копії.

— Підмінити на восьмому тижні.

— За місяць зв'язатися з Г.

— Г. має впоратися за шість тижнів.

У кінці професор зробив ще один запис. Розшифрувавши, ми прочитали б: «Якщо Г. впорається, відкрити йому правду протягом одного тижня. Мати під рукою С. і Д.»

Згорнувши зошит, Морйарті посміхнувся. Посмішка перейшла в тихий сміх, а затим — і в голосний, у якому вчувалися лиховісні нотки. План повалення Гризомбра було складено.