Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Кроу, — прошепотів він м'яко, але з ледь прихованою зненавистю. — Настав час, Лі Чао. Нашим слідом іде Кроу, і я проклинаю себе, що не покінчив з ним тієї ночі в Сандрингемі. — Моріарті по-зміїному похитав головою. Цей характерний рух йому було дуже важко приховати. — Я не заходитиму з ним у боротьбу й не бігатиму туди-сюди від цього мерзенного шотландця. — Він помовчав і, відкинувши голову, коротко засміявся. — Час їхати додому. Добре, що Джекобси вже підшукують нам місце в Лондоні. Виклич сюди Спіра, Чао, Треба познімати наші вклади. Америка нас добре забезпечила. Маємо цим скористатися й одплатити тим, хто вважає, ніби нас можна зраджувати. Негайно виклич Спіра. Або ми виїдемо звідси протягом доби, або нас схоплять. Наші друзі в Європі побачать, що буває з тими, хто зважився мені суперечити.

— Професоре, — несміливо озвався Лі Чао, — останнього разу в Лондоні ви…

— То було тоді, — різко відрубав професор. — Але цього разу наші любі європейські союзники підкоряться, а Кроу та Холмс скуштують нашу відплату на смак. Викликай Спіра!

Отже, коли Кроу нарешті прибув до Сан-Франциско, француза Муніра й слід запався. Мунір зник напередодні, трохи розбагатівши в темних закутках таких районів Сан-Франциско, як Барбарі-Кост та Чайнатаун.

Ангус Мак-Криді Кроу знову зазнав поразки. Майже в розпачі він почав пакувати речі, втішаючи себе єдиним: що повертається до коханої дружини.

Він не знав, що разом ще з п'ятьма людьми був намічений стати жертвою винахідливої й підступної помсти, покликаної піднести Джеймса Моріарті на вершину влади у злочинному світі.

Коли ввійшли в гирло Мерсі, ліпша частина дня вже минула, і все-таки Моріарті відчув запах Англії. Запах лоскотав ніздрі, а все тіло здригнулось від хвилювання. Застебнувшись на всі ґудзики й відкотивши комір, він зіперся рукою в рукавичці на рятувальний круг з червоним написом «Ауранія. К'юнард», перехиливсь через поруччя й задивився на блискуче простирадло спокійної води. Він був без гриму, і багато хто здивувався б, дізнавшись, що цей кремезний чоловік легко міг зробитися виснаженим, сутулим, з безбарвними запалими очима, професором математики, хто, на загальну думку, став найбільш небезпечним серед учених свого часу злочинцем — справжнім Наполеоном злочинного світу.

Важко було повірити, що цей гарний ставний чолов'яга водночас був і рудим сером Джеймсом Мадісом, і кремезним французом Жаком Муніром.

Та справді, й Мадіс, і Мунір, і багато інших вигаданих образів, несхожих один на одного, були витвором підступного розуму і вправного тіла саме Джеймса, одного з трьох братів Моріарті, відомого в злочинному світі Європи як Професор.

Дерев'яна палуба ледь хиталася під ногами, коли стерновий на містку повертав судно на один-два румби. Моріарті подумав, що, ступивши на британську землю, теж мусить трохи скоригувати своє життя.

Це сталося швидше, ніж він гадав. Ще один рік — і його багатство подвоїлося б, але особливих причин для нарікання він не мав, бо суму, зняту з банківських рахунків в Англії та Європі, він уже збільшив учетверо: спочатку за рахунок компанії Мадіса в Нью-Йорку, а потім — шахраїв Сан-Франциско.

Моріарті знову вдихнув на повні груди приємної вільгості. Після райхенбахських подій 1891 року, вдруге врятувавшись утечею, він нудьгував за Англією, а особливо — за Лондоном з його звичними запахами диму, викриками візників, газетярів та вуличних торгівців; знудився за жаргоном, яким розмовляли в його «сім'ї».

Але проведений за кордоном час був того вартий. Глянувши на обрій, Моріарті подумав, що якоюсь мірою міг би порівняти себе з мешканцями морських глибин, можливо, акулами. Дужий і мовчазний, він пантрує здобич.

Хвиля гніву заполонила його на згадку, як обійшлися з ним його чотири європейські товариші, котрих він так гостинно вітав у Лондоні два з половиною роки тому.

Тоді на його запрошення приїхали були високий німець Шляйф-штайн, француз Гризомбр, з ходою вчителя танців, гладкий італієць Санчіонаре й зловісно мовчазний іспанець Естебан Сегорбе. Привезли навіть подарунки, лестили йому, вихваляючи його задум про велику європейську злочинну мережу. А потім, через одну невелику помилку та втручання отого негідника Кроу, все раптом змінилося. Вже за тиждень після врочистої клятви в дружбі ті четверо зрадили його.

Так, Гризомбр допоміг йому вибраться з Англії, але натякнув, що ні сам, ні його друзі з Німеччини, Італії та Іспанії не готові надати йому, професорові, притулок чи визнати його зверхність.