Джорджо Щербаненко - Тенета зради

— У мене все, — промовив Дука й підійшов до вікна, за яким саме проїжджав трамвай.

Карруа наказав Маскаранті:

— Відведіть синьйорину.

— До побачення, — попрощалася Сюзанна Паані з Карруа. — До побачення, — обернулася вона до Дуки, трохи підвищивши голос.

— До побачення, — відповів Дука й легенько вклонився; до побачення, богине помсти, богине чистого серця й сумління, богине, яка прийшла визнати свою вину, щоб — адже так кажуть? — дістати заслужену покару.

— Їй можуть дати всі п'ятнадцять років, — озвався Карруа, коли Маскаранті вивів дівчину.

Дука знову подививсь у вікно, за яким проїжджала перша вантажівка.

— Ось поглянь, — провадив Карруа. — На процесі вона наполягатиме на тому, що заздалегідь обдумала цей злочин, і ніхто, жоден адвокат не переконає її збрехати чи щось замовчати. Ні, вона скаже все, бо вона — дурепа, заплішена дурепа.

Дука обернувся й підійшов до письмового стола Карруа.

— Прошу тебе, не називай її дурепою, та ще й заплішеною. Вона зовсім не дурепа. — Він говорив напрочуд тихим голосом.

— Чому це я не повинен її так називати? — Карруа все дужче розпалювався. — Сиділа собі вдома, майже за п'ять тисяч кілометрів звідси, ніхто про неї нічого не знав, і вона не мала нічого спільного з цією зграєю. Уколошкати тих двох було святою справою, то чому ж вона повернулася сюди, щоб дістати від десяти до п'ятнадцяти років? Заради чого? Коли вона вийде з в'язниці, то матиме вже за сорок і буде пропащою жінкою. Хіба я не маю підстав сказати, що вона дурепа? Я завжди це говоритиму.

— Ні, прошу тебе, не говори так. — Дука сів поруч із Карруа і дуже терпляче, напрочуд тихо промовив: — Невже тебе не тішить, що є такі люди, як вона? Ти б хотів, щоб усі були такі, як Сомпані чи Клаудіо Вальтрага?

— Авжеж, це мене тішить, але вона занапастить за ґратами найкращі роки свого життя і ні за що. Це надто безглуздо.

— Так, вона занапастить у в'язниці найкращі роки свого життя, — сказав Дука терпляче й нахилився до Карруа. — Але саме за це ти й повинен її поважати. Хто тобі більше до вподоби — Сюзанна Паані, гідна поваги, чи ота чорна вдова з Меленьяно, яка душить своїх новонароджених дітей?

Помовчавши, Карруа відповів:

— Звичайно, Сюзанна Паані, тільки не з'їж мене.

— Даруй, — мовив Дука й сів на незручний стілець; він був трохи втомлений.

— А що має означати оце? — сказав Карруа й сердито поглянув на Маскаранті, який уже повернувся. — Що має означати лист із Галілеєвим зреченням, яке ти мені прислав? Знаєш, я зовсім не розумію жартів і не збагну, що ти хотів цим сказати?

Дука обернувся до нього:

— Я хотів сказати, що мені потрібно п'ятдесят тисяч лір — як аванс у рахунок моєї платні. — Платні лягавого, виловлювача злодіїв та повій. Об одинадцятій з Інверіго приїжджає його сестра, племінниця й Лівія; він хотів запросити їх на сніданок, а також купити їм якісь невеличкі подарунки.

— Але тебе ще не прийняли на роботу, — відповів Карруа, тоді підвівся, відчинив невеликий сейф під стіною і щось пошукав у ньому. — Підпиши, — сказав він Дуці, заповнивши бланк.

Дука взяв гроші; як тільки відчиняться крамниці, насамперед він купить собі сорочку, бо якщо Лоренца побачить його з оцими обтріпаними манжетами, то дуже засмутиться.

Карруа зиркнув на нього майже з ненавистю.

— Виходить, тепер ти наш колега. Дука поклав гроші до кишені.

— Дякую. Чи не міг би Маскаранті відвезти мене додому?

— Звичайно, синьйоре. — Карруа насмішкувато звернувся до Маскаранті: — Відвезіть нашого нового колегу додому.

Маскаранті підвівся. Уже біля дверей Дука сказав:

— Чи не зміг би ти щось зробити для неї? Хоча б щось? — Він говорив дуже несміливо.

— Що саме? — гаркнув Карруа.

— Я подумав, може, поки що тримати її окремо, не серед повій, — боязко запропонував Дука.

— А де я візьму їй окрему камеру, га? — сказав Карруа. — Наша клієнтура безперервно зростає, скоро ми триматимемо їх у дворі.

— Я подумав також, що ти міг би поговорити із слідчим, пояснити йому все як слід, — провадив Дука, — і подбати про адвоката. На твоє прохання за цю справу візьметься найкращий адвокат, не вимагаючи жодної ліри.

Карруа підвівся і глузливо загарчав, просто-таки загарчав:

— Дуко, я — рука закону і справедливості, у мене немає ні батька, ні матері. Хіба я міг зробити щось для тебе? Хіба ти не відсидів три роки за ґратами, дарма що ти — мій найкращий вихованець? І тепер я теж не можу зробити для неї нічого, анічогісінько, — завершив, він насмішкувато й гірко.