Фред Унгер - Червоне доміно

— До речі, майор Бек вважає, — сказав Вольфганг Гайєр, — що вбивство Цибульки, можливо, не було підготовлено заздалегідь. Могло статися й так, що вбивця змушений був піти на цей злочин, хоча перед тим і не планував його.

— Тобто як це — змушений?

— Він боявся. Боявся, що його впізнають.

— Тобто вбивство в стані афекту?

— Ні, не зовсім так. Але, в усякому разі, не підготовлене вбивство.

— Ну, а помилка, Вольфганг, помилка злочинця? В чому вона?

— Бек гадає, що саме вбивство, можливо, й було тією великою помилкою, якої припустився наш невідомий. Розумієш, не треба нам шукати цієї помилки в дрібничках. Убивство Еріха Цибульки — це та помилка, що може привести на шибеницю злочинця, який, коли б не це, можливо, міг би вийти сухим з води.

Я, певно, цілу хвилину не озивався на його слова. Мовчав і Вольфганг. Ми обидва обмірковували цей варіант. І що більше я думав, то більше захоплювала мене ідея Бека. Вона була, власне кажучи, яйцем Колумба. Не горезвісний гудзик, забутий на місці злочину, не відбиток пальців чи невдало підстроєне алібі виявлялися помилками, які виказували невідомого злочинця, — саме вбивство могло викрити його.

Навіщо було тепер сушити голову над тим, що саме спричинилося до вбивства Цибульки? Для нас важливіше інше; не мотив убивства, а те, що вбивство взагалі сталося. Ось до чого зводилося розв'язання питання, і воно лежало у нас під самісіньким носом.

— Здається, майор Бек має рацію, — промовив я. — А коли так, то що нам робити зараз?

— Візьми, будь ласка, аркуш паперу. Тобі доведеться дещо накреслити.

— Мені? Та я ж не вмію креслити.

— Якщо ти вмієш малювати таких гарних чоловічків, то зумієш І накреслити план. Додержувати точних масштабів не обов'язково.

Ось коли я зрозумів, про що йдеться.

— План конструкторського бюро?

— Вгадав! Слухай уважно: посередині аркуша проведи, будь ласка, дві паралельні лінії. Це буде коридор.

Я провів дві лінії.

— Трошечки криво, ну та нічого. Тепер напиши з правого боку: кімната доктора Райнгольдса і Зельхова, архів, макетна і т. д. Готово?

— Лише написати це, і нічого більше?

— Так. Правий бік — це той ряд кімнат, що виходять вікнами до заводського муру Кімнати ці мене не цікавлять.

— Не забувай, що там сидять доктор Райнгольдс і Зельхов. Доктор Райнгольдс твердить, нібито він майже годину просидів в архіві і нічого не чув про те, що трапилось за цей час.

— Це все я враховую, Гайнце. Але зараз мене цікавлять кімнати на протилежному боці, тобто ті, вікна яких виходять у двір заводу. Це…

— …кабінет доктора Козеля, секретаріат, кабінет Цибульки, кімната Карін Зоммер і Унбегау, нарешті креслярський зал.

— Це все, будь ласка, накресли на плані. Спочатку кабінет доктора Козеля: номер сто. Він має лише одні двері, що ведуть до секретаріату. Секретаріат…

— Має троє дверей: одні до кабінету доктора Козеля, одні до кабінету Цибульки і одні, що виходять у коридор.

Я позначив їх на плані. Вийшло це в мене не дуже вдало, архітектор, напевно, вжахнувся б, побачивши мої карлючки, але ми, в усякому разі, знали, що вони означають. І це було головне.

— Не забудь номер кімнати! — зауважив Вольфганг. — Секретаріат — це сто перша.

— Вже написав. А тепер іде кабінет Цибульки, номер сто другий.

— Він має двоє дверей: одні ведуть до секретаріату, а другі — до кімнати, в якій працюють Карін Зоммер і Унбегау.

— Яка кімната йде далі?

— Це і є сто третя: кабінет Зоммер І Унбегау.

— Тут маємо троє дверей: одні до кабінету Цибульки, одні у коридор і нарешті ще одні — до креслярського залу.

— Так, зараз іде креслярський зал, Це номер сто четвертий; двоє дверей, Гайнце: одні до коридору, а другі до кабінету Зоммер і Унбегау.

— Готово. Ти задоволений?

— Спасибі, — Вольфганг поклав аркуш перед собою. — Отже, маємо п’ять кімнат, і всі вони між собою зв’язані. Назвемо їх іще раз по черзі? доктор Козель, секретаріат, Цибулька, Зоммер і Унбегау, креслярський зал.

— А на протилежному боці коридоре — доктор Райнгольдс і Зельхов, не забувай про це, — закінчив я.

Вольфганг усе ще уважно розглядав аркуш.

— Обидві кімнати шефів не мають дверей до коридора. Решта кімнат мав вихід у коридор і, крім того, двері до сусідньої кімнати. Гм… А знаєш, це цікаво.

— Що?

— Що, наприклад, з кабінету доктора Козеля можна потрапити до креслярського залу, не користуючись коридором.

— Що ж ти вбачаєш у цьому такого цікавого?

— Зараз скажу. Уяви собі, що всі двері до коридора зачинені, Тоді доктор Козель, — палець Вольфганга пересувався по паперу, — міг би пройти з свого кабінету до креслярського залу і повернутися назад, не виходячи в коридор.