Фред Унгер - Червоне доміно

Це справді було мокко, про яке можна тільки мріяти.

Коли ми вже сиділи на маленькій веранді а перед нами стояли паруючі чашки з кавою і тарілки з кексом, коли уляглося галасливе пожвавлення останньої півгодини, ми раптом відчули, що не знаємо більш, про що говорити. Ми сиділи отак, мовчали, і обоє відчували, що за нашим столом незримо присутній ще третій. І годі було відмахнутися від цього.

— Чому? — спитав доктор Козель. — Чому?

— Я думаю, що це через креслення.

— Ми переглядали. Кожен аркуш, кожну записку. Усе на місці, абсолютно все.

— А не можна хіба їх сфотографувати?

— Сейф був замкнений.

— А що каже Гайєр?

— Він теж не знає, що й думати. Принаймні, так він каже. Але мені здається, що він і справді не знає. Вигляд у нього був досить розгублений. У мене таке враження, що він дуже знервований усім цим.

— Ви гадаєте, що він такий чутливий?

— Цього я не думаю. Але він дуже добре знає, що досі, по суті, майже нічого не до бився. Вже тоді, оте вторгнення до Петерса, — я маю на увазі історію з ключами, — адже він так і не зміг його пояснити. Учора він теж не спромігся запобігти отій пригоді під час випробування крана, дарма що й він, і отой другий, ну, Швенк, чи як його, вже з ранку крутилися на заводській території. Нам іще страшенно пощастило, що не трапилось чогось гіршого. Ми завдячуємо цим маленькій Зоммер, вона тепер користується у нього цілковитою довірою. І сьогодні він теж прийшов занадто пізно. Обставини, як бачите, складаються не дуже сприятливо для нього.

— А через чотири дні — неділя.

— Неділя, авжеж. Не знаю, як він гадає покінчити з цією історією до того часу.

Козель підвівся і вийняв з шафи пляшку з золотистою рідиною.

— Чи не бажаєте коньяку?

— Охоче.

Коньяк був добрий.

— Може, Гайєр уже висловлював якусь підозру? — спитала я.

— Ні. Та він цього й не зробив би, навіть якби і мав таку підозру. Але мені здається, що він сам не знає, як взагалі було вбито Еріха Цибульку.

— Як це так? Я думаю, це ясно.

— Ні, саме це й неясно. Навпаки. Все тут надзвичайно заплутано.

— Даруйте, але я не розумію, що ви хочете цим сказати.

— Слухайте уважно. Двері між кабінетом Цибульки і секретаріатом були замкнені. Ключ стримів у замку і, до того ж, зсередини. Отже, вбивця не міг вийти цими дверима, інакше він не зміг би знову замкнути двері зсередини. Це ясно. Вікно…

— Загратоване.

— Цілком вірно. Вікно загратоване, до того ж, знадвору видно було б, якби хтось вилазив через вікно. Отже, вікно теж відпадає.

— Лишається, таким чином, ще кімната, де працюють Карін Зоммер і Штефен Унбегау.

— Але Карін Зоммер і колега Унбегау запевняють, що ніхто не проходив через їхню кімнату. Та коли вбивця покинув кабінет Цибульки саме через ці двері, то неодмінно мусив пройти повз них. Він же не безтілесний дух.

— А може, Карін чи Штефен…

— Ви вірите в це?

— Ні.

— Я теж не вірю.

— Але в такому разі, як же вбивця вийшов з кабінету?

— У тім-то й річ! Саме над цим уже цілий день сушить собі голову Гайєр. Або ми повинні допустити, що Штефен Унбегау чи Карін Зоммер причетні до вбивства, або Еріх Цибулька мусив би ще жити. Будь-яка інша можливість, згідно з усіма законами логіки, виключена.

— Але ж Цибулька мертвий.

— За них обох я ладен поручитися головою.

— Хто ж тоді?

— Якби ви розгадали цю загадку, то Гайєр, напевно, з вдячності запропонував би вам руку і серце.

Хтось подзвонив.

Доктор Козель здригнувся.

— Хто б це міг прийти?

— Можливо, Гайєр.

— Гайєр? Гм! Малоймовірно.

Він відсунув стілець і, важко ступаючи, рушив до дверей.

Я чула, як він бурмотів щось у коридорі, але, певно, то він розмовляв сам із собою. Це з ним бувало частенько. У всякому разі, я не чула другого голосу.

Повернувшись до кімнати, він сердито грюкнув за собою дверима.

— Дурний жарт. Погляньте ось на це!

Він кинув на стіл поштову листівку.

Я зацікавлено взяла її в руки.

На ній не було написано жодного слова, навіть адреси не було. Не було й марки.

Я перевернула листівку і побачила зображення карнавальної фігури в чорній масці і червоному маскарадному костюмі. Судячи з крою — доміно. Так, безперечно, червоне доміно.

Доктор Козель пополотнів.

Невдовзі я попрощалася з ним.

Насамперед я, очевидно, повинна відрекомендуватися.