Фред Унгер - Червоне доміно

Я розлючено схопився на ноги.

— Я…

— Сідайте!

Я дивився на дуло револьвера; поверх дула, як я вже казав, був надітий звукоглушитель. Якби він вистрелив, великого шуму не було б. Звук був би такий, наче десь поблизу стукнули двері. Ніхто б не звернув на це уваги, і ніхто не спитав би про мене. Я сів.

— Ваш темперамент заслуговує найвищої похвали. — Посмішка його стала злою. — Але раджу вам все-таки бути надалі стриманішим. Чи, може, вас дратує правда? Ви ж тільки тому гніваєтесь на мене, що я про вас знаю все, а ви про мене — нічого. Адже так?

Не знаю, почервонів я чи ні. У всякому разі це була правда. Я ладен був надавати собі ляпасів за те, що виявився таким йолопом.

— Вище голову, пане Томас! Працювали ви не так-то вже й кепсько. Вітаю вас із тим, що вам удалося відкрити шкатулку. Я дивився на годинника. Ви витратили на це всього вісім хвилин. За такий час я й сам не впорався б з такою роботою.

— Але все вирішують результати.

— Це правда, пане Томас, правда. Тільки тут вам дійсно не пощастило, що ви натрапили саме на мене. Можливо, вам краще було б вибрати собі якусь іншу жертву?

— Ви й справді не хочете мені сказати, хто ви такий?

Він з задоволеним виглядом похитав головою. Видно було, що ця розмова надзвичайно тішить його. Він грався зі мною, як кіт з мишею, а я міг тільки сушити собі голову, чим скінчиться наша розмова.

— Ні, чого ж, я скажу вам, обов’язково скажу. Вам треба тільки трошечки запастися терпінням… Я мушу спершу швиденько подзвонити в найближчий поліцейський участок і попросити, щоб вони прислали сюди свого агента.

— Ви справді хочете зробити це?

Він раптом глянув на мене великими здивованими очима.

— Звичайно, а що ж ви собі думали? Чи, може, по-вашому, я повинен відпустити вас, а завтра ви почнете обкрадати інших людей? Тоді я матиму цілу купу неприємностей — ні, цього ви не можете від мене вимагати.

У нього був такий щиро засмучений вигляд, що я майже повірив йому. Але потім я побачив його очі і все збагнув. Це були очі кішки, яка тримає свою жертву в лазурях і поволеньки-поволі терзає її.

— Чи, може, ви думаєте, що я не повинен дзвонити, пане Томас?

— Я нічого не думаю.

— Он як? Отже, ви нічого не думаєте? — він замислено побарабанив пальцями по револьверу, і обличчя його раптом спохмурніло. Мишка не хотіла більше брати участі в грі, і це зіпсувало кішці настрій. — Як хочете, пане Томас. Але ж ви знаєте, що вас чекає?

— Приблизно.

— Позбавлення волі, конфіскація майна, список попередніх судимостей. Ваше життя надовго буде зіпсоване.

— Гм.

— Чи ви як слід обміркували все це?

— А хіба від цього щось зміниться?

Він сердито сховав револьвер у кишеню й підвівся.

— Ви досить твердий горішок. Можливо, ви все-таки розумніший, ніж мені здалося. Ви догадуєтесь, чого я від вас хочу?

— Ще ні.

— Я пропоную вам одне діло.

— Все залежить від умов.

— Умови трохи неприємні. А втім, очевидно, вони були б іще неприємніші, якби я зараз передав вас до рук поліції. Ви людина не дурна, пане Томас. Я покладаю на вас великі наді?. Обміркуйте як слід мою пропозицію.

— Слухаю вас.

— Ну, гаразд. — Він вийняв з бумажника кілька аркушів паперу і тримав їх у руці, наче віяло. — Насамперед я хочу відрекомендуватися вам. Звуть мене Ойген Фабріціус. Я керівник німецького відділення однієї організації, завдання якої полягає в тому, щоб стежити за економічним розвитком східного блоку. А тепер слухайте мене уважно…

Так почалася моя нова діяльність.

Того вечора ми ще досить довго розмовляли з ним, говорили про се, про те, а скінчилася ця справа тим, що я став агентом однієї з тих організацій, що про них не дуже охоче говорять у нашій федеративній республіці. Вони існують, але кожна не позбавлена здорового глузду людина поводиться так, наче вона ніколи в житті й не чула про них.

Як кожен пересічний громадянин федеративної республіки, я знав, що існує так зване відомство для захисту конституції. Я вже чув також про існування федеральної служби інформації та служби захисту армії, — тобто військової контррозвідки, — але я не знав, що ж насправді являють собою ці організації.

Спершу я був дуже здивований, коли дізнався, що в Західній Німеччині функціонує триста тридцять дев'ять служб і організацій, діяльність яких спрямована проти країн соціалістичного табору. Із цих служб сто п'ятдесят підпорядковуються безпосередньо Сполученим Штатам, рештою керують через американські координаційні пункти. Але про це в нашій пресі не пишуть нічого.