Фред Унгер - Червоне доміно

Я здивувався.

— Учора? Але ж учора ключі здавала наче Віра?

— Не всі. Карін і Штефен ще лишалися на заводі після робочого дня. Отоді це, певно, й трапилось.

— Слід було б запросити її з нами, — сказала Віра. — Мені жаль її.

— Відколи це? Мені здавалося, що ти її не дуже любиш.

— Дурниці!

— Я завжди гадав…

— Не вигадуй!

От тобі й маєш! А я ж міг заприсягтися чим завгодно, що вони терпіти не можуть одна одну. Завжди гризлися між собою, як кіт із собакою. А тепер раптом Віра вдає, ніби це неправда.

Офіціант приніс салат і вино.

Ми заходилися їсти.

Вернер жував неквапливо, з видимою насолодою. Він любив смачно попоїсти.

Зате Віра копирсалася в своєму салаті без усякого апетиту. У неї не знати чого зіпсувався настрій. Це я помітив ще раніше. Втім, і в мене настрій був не кращий.

Вернер відсунув тарілку й старанно витер серветкою рота.

— Ну, — мовив він, беручи в руки склянку, — вам не подобається?

— Я не голодна. У мене пропав апетит.

— А ти, Еріху?

— Мене дивує, що ти такий спокійний, Вернере. Зрештою, я не бачу нічого приємного в тому, що у нас на заводі вештаються працівники з органів державної безпеки.

Він підняв свою склянку і якусь мить крутив її поміж великим і вказівним пальцями, задумливо розглядаючи ясно-жовту рідину.

— Я хочу вам щось сказати, — нарешті озвався він, і голос його прозвучав незвично серйозно. — Мені вже давно стало ясно, що на нашому заводі діються такі речі, до яких ми не маємо права ставитись легковажно. Ти дуже невисокої думки про Гайєра, Еріху, правда ж?

— Я не люблю, коли мене контролюють і стежать за мною.

— Хто тебе контролює? Невже Гайєр? Не сміши людей. Гайєр сьогодні заступався за тебе.

— Ах!

— Ти ж повинен був перед випробуванням іще раз перевірити електрокабель. Ти зробив це?

— Звичайно.

— Ну от, знайшлася така людина, яка запевняє, що ти цього не зробив.

— Хто ж це?

— В дану мить це не має значення. Можеш ти довести, що оглядав кабель?

— Довести? А хіба тобі не досить, коли я кажу, що зробив це?

— Мені досить. Але іншим, можливо, цього буде не досить.

— Що ти хочеш сказати?

— Я хочу сказати, що саме Гайєр узяв тебе під свій захист і пояснив: він не має сумніву в тому, що ту пригоду ніяк не можна пояснити недбалою перевіркою кабелів.

— Вельми зворушливо з його боку.

— Облиш свою іронію, Еріху. В усякому разі особисто я дуже вдячний йому за це.

— Гм.

— Так, у всіх нас є підстави бути вдячними йому за допомогу. Я не зраджу ніякої таємниці, коли скажу тобі, що саме я вже кілька тижнів тому поінформував окружне управління про те, що діється у нас на заводі.

— Ти покликав їх обох? Навіщо?

— Віро, як було там із сейфом? Еріх хотів би ще раз почути це.

Віра знизала плечима.

— Він і сам добре знає.

— Ви маєте на увазі той випадок, коли Петерса виманули з його кімнати?

— Так.

Я знав цю історію.

Одної ночі — відтоді минуло вже кілька тижнів — Петерс був переляканий тим, що раптом почав дзвонити сигнальний дзвінок, з’єднаний із сейфом у моєму кабінеті. Потім він казав, що одразу ж побіг нагору, щоб поспіти вчасно на місце. Але він побачив, що двері до секретаріату й до мого кабінету, як і належало за інструкцією, замкнуті. Правда, дріт, який з’єднував сигнальний дзвінок із сейфом, звисав обірваний. Більше пошкоджень не було, принаймні він не помітив нічого.

Коли через чверть години Петерс повернувся до своєї комірчини, то зробив досить неприємне відкриття: хтось побував у приміщенні, поки він був відсутній. І хоч усе стояло на своїх місцях, але на ключах, які висіли рядком на широкій дошці в глибині кімнати, експерти помітили виразні сліди воску. Це означало, що за той проміжок часу, коли Петерса не було в кімнаті, хтось зняв відбитки ключів. В запалі Петерс забув замкнути двері.

Я знав, що Вернер Козель повідомив про цей випадок директора заводу, і мені було ясно, чому через кілька днів після того на заводі з’явився молодий фельдфебель, і всі ключі було замінено іншими. Не знав я тільки про те, що копію свого повідомлення Козель послав також і в міністерство державної безпеки. Диви-но! А Віра нічого не сказала мені про це!

— З цього все й почалося, — сказав Вернер. — Потім учора вночі ота історія з чоловіком, який на очах у Петерса переліз через мур. А сьогодні інцидент під час випробування. Якби Карін на кілька секунд пізніше подивилася на риштування, то… — Він зробив промовистий жест. — А втім, я переконаний, що це був не останній інцидент такого роду. Нас, безперечно, чекає ще не один неприємний сюрприз.