Дешіл Хемметт - Худий

— Випадково чи?..

— Я б теж хотів це знати. Така сама куля, як і ті чотири, що їх знайшли в тілі вбитої, але невідомо, чи це був промах, чи зроблено умисно. Надто вже шумний спосіб вивести телефон з ладу.

— Тому постає зрозуміле запитання, — докинув я, — невже ніхто не чув пострілів? Тридцять другий калібр, звичайно, не дробовик, але однаково мали почути.

— Безперечно, — обриджено погодився Гілд. — Зараз вишукалось безліч таких, хто стверджує, нібито чув стрілянину, хоча тоді не знайшли жодного свідка. Нині ж вони ніяк не дійдуть згоди, що насправді чули.

— Таке завжди трапляється, — поспівчував я.

— Цьому мене не вчити. — Він енергійно узявся до їжі. — То про що це я? Ах, так, про Уайнента. Перш ніж поїхати, він віддав свою квартиру, а речі перетягнув до сховища. Ми переглянули ті речі, однак не знайшли нічого такого, що вказувало б, куди він повіявся або принаймні над чим працював, — це теж могло нам допомогти. Невдача чекала і в його лабораторії на Першій авеню. Приміщення було замкнене, відколи він поїхав, лише секретарка зазирала туди раз чи двічі на тиждень, щоб навести лад і забрати пошту. Та і в пошті, яка назбиралася після загибелі секретарки, не було нічого цікавого. Так само, як і в квартирі небіжчиці. — Він посміхнувся до Нори: — Гадаю, вам все це страшенно нудно, місіс Чарлз?

— Нудно? — здивувалась вона. — Та я аж тремчу з цікавості.

— Жінкам більше подобаються пристрасті, — кахикнув він, — романтика. Так чи так, ніщо не вказувало на його місцезнаходження, доки він подзвонив у п'ятницю Маколею, щоб домовитись про зустріч о другій годині у вестибюлі готелю «Пласа». Маколея не було, тож він залишив йому записку.

— Маколей був у нас, — повідомив я, — на ленчі.

— Він сказав мені. Гаразд. Маколей прийшов до «Пласи» лише близько третьої і не знайшов там Уайнента. Не було його прізвища і в книзі адміністратора. Маколей змалював його зовнішність — з бородою і без бороди, — одначе ніхто не пригадав, що такого бачив. Адвокат подзвонив до своєї контори, проте Уайнент більше не озивався. Джулія Вулф, якій Маколей зателефонував після цього, сказала, мовляв, і гадки не має, що Уайнент у місті, хоч, на думку адвоката, це була брехня, бо напередодні він сам дав їй п'ять тисяч доларів, знаючи, що Уайнент за ними прийде. А проте він нічого їй не сказав, поклав трубку і зайнявся своїми справами.

— Якими справами? — поцікавився я.

Гілд застиг із куснем булки в роті.

— Думаю, це неважко буде з'ясувати. Я дізнаюсь. Оскільки на нього не падала підозра, ми це обминули, проте зовсім не важко з'ясувати, яке в кожного алібі.

Я заперечливо похитав головою, відчувши запитання, що він його не наважився задати.

— Я ні в чому його не підозрюю, окрім хіба того, що він адвокат Уайнента і знає більше, ніж каже.

— Напевно. Я розумію. Але, гадаю, саме для цього 1 наймають адвокатів. Тепер щодо дівчини: Джулія Вулф — швидше за все було її несправжнє ім'я. Остаточно ми це ще не з'ясували, але з упевненістю можна сказати, що вона була зовсім не тією людиною, на яку Уайненту варто було покладатися в цій справі — тобто знаючи її минуле.

— Вона мала судимість?

Гілд кивнув:

— Це доволі заплутана історія. Зо два роки до того, як поступити секретаркою до Уайнента, дівчина сіла на шість місяців у в'язницю в Клівленді по звинуваченню у шантажі. Під ім'ям Роди Стюарт вона спокушала чоловіків, а потім погрожувала жертві розкриттям зв'язку.

— Гадаєте, Уайнент знав про це?

— Уявлення не маю. Не думаю, щоб він довірився їй, якби знав, але стверджувати напевне нічого не можна. Кажуть, він втратив голову від неї, а ви ж бо знаєте, якими дурними стають тоді чоловіки. А вона наставляла йому роги з тим Шепом Мореллі та його приятелями.

— Ви справді маєте щось проти Мореллі? — поцікавився я.

— Це не пов'язане з убивством, — похмуро пояснив він, — ми розшукували його за інше. — Гілд насупив руді брови — Хотілося б знати, що його змусило прийти до вас. Звичайно, ці «голочники» на все здатні, а проте цікаво.

— Я розповів усе, що знаю.

— В мене нема сумнівів, — запевнив він. Потім обернувся до Нори: — Сподіваюсь, ви не подумали, що ми надто брутальні з Мореллі? Бачте, ви б мусили…

Нора усміхнулась, сказала, мовляв, усе чудово розуміє, і налила Гілду кави.

— Дякую, ласкава папі.

— А що значить «голочпик»? — спитала вона.

— Наркоман.

Вона глипнула на мене.

— Невже Мореллі був?.. — Геть одурілий.

— Чому ж ти мені не сказав про це? — обурилась вона. — Я все проґавила! — Вона вийшла з-за столу і рушила до спальні, де задзвонив телефон.