Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані

Євген не відводив од ціпка погляду. Щось у ньому його зацікавило, одначе ніяк не міг добрати, що саме якийсь здогад усе крутився в мозку й заважав зосередитись на розповіді Красуцької.

Слідчий стояв біля вікна і не озирнувся, коли Тополюк ступив до кабінету. Денис любив, міркуючи, дивитись у вікно. На ньому біла сорочка і сірі штани, на бильці стільця висів піджак. Невисокий, худорлявий Бухов скидався на підлітка. Зустрівши його на вулиці, не подумаєш, що це досвідчений слідчий прокуратури, який розкрив не один злочин.

— Привіт, Євгене. А ти йдеш і навіть не зведеш голови, — сказав Денис.

Він бачив Тополюка у вікно, а той не відчув його погляду. Видно, дивився доброзичливо. Євген, сідаючи, відповів:

— Роботи — нема коли, за приказкою, й вгору глянути.

— Значить, ти не засік на похороні Кривого, — зробив висновок слідчий.

Його слова билися в шибку, й вона ледь бриніла — відлунювала, озивалась на голос.

— І не бачив Красуцької, — додав Тополюк.

Денис кивнув, мовби наперед знав, що її не буде.

— А до мене вранці приходила Броварна.

Євген замислився. Броварна… Ага, в записнику Шейха її домашня адреса і прізвисько…

— Або Варвар, вчителька української літератури. Так?

— Вона, Варвара Мокіївна, — підтвердив Денис, і в шибці Євген помітив його задоволений усміх. — Цікавий сповістила факт. Чекаю на акт експертизи. Обіцяли принести до 16.00. Одначе про акт пізніше.

Ох те «пізніше»! Євген стримав посмішку. Полюбляє Денис лише натякнути на новину, заінтригувати, а розповісти не поспішає, наче випробовує. Євген ніколи не ображався на таке, а зараз намагався вгадати, чого приходила Броварна. Певно, щось принесла, якщо Денис зажадав експертизи.

— І як поводились на похороні Бірон і Апостол? — слідчий відійшов од вікна й сів напроти капітана. Очі Бухова, попри сьогоднішній печальний день, збуджено сяяли. Від чого б то? Невже натрапив на слід Кривого?

— Несли труну, але не плакали. Апостол чомусь злякано озирався, ніби когось шукав у натовпі.

— А Полякова?

— Римма побивалася, наче за рідним братом.

— Жаліслива дівчина. Значить, Красуцької не було… — слідчий задумливо потарабанив пальцями по столу. — А Броварної?

— Я її не знаю.

— Невисока, молода, світла коса, викладена на потилиці, тонкі риси обличчя. Примітна особа і симпатична.

На похороні Євген не бачив жодної жінки з косою. Взагалі коса в наш час приємний виняток. Отже, впала б у вічі.

— Ні, не було.

Але чому Денис запитав за Броварну поряд з Красуцькою? Ніби між ними існував якийсь зв’язок. Стривай, а може?..

— Поки ти набирався суму на похороні, я тут добряче попрацював, — з жартівливим докором зауважив слідчий.

— Ти ж сам відрядив мене туди.

— Ну-ну, не дуйся, — Денис примирливо поплескав Тополюка по руці. — Так ось, стосовно відвідин Броварної. Вона з другого півріччя почала викладати в десятих класах українську літературу. Наша трійця, як і з хімії, анічогісінько у ній. Поставила двійки. І раптом (телефону у неї вдома нема) надходить її чоловікові анонімний лист, видрукуваний на машинці. Зміст: зустрічається з фізруком Хавричем, крутять любов та інше паскудство. Чоловік не вірить. Але за першим другий, третій лист… Ти уявляєш реакцію чоловіка? — і Бухов промовисто зиркнув на оперуповноваженого.

Євген відразу згадав про друкарську машинку в квартирі Апостолових. Якщо хлопці дзвонили Красуцькій, то, цілком вірогідно, вони й Броварному писали…

— Мовчиш… — кивнув Денис. — Мене теж вразила її розповідь про листи.

— Як же вона дізналася?

— Варвара Мокіївна майже напам’ять вивчила ті опуси. А якось на перерві почула від Апостолова «Геракл засушений». Переглянула анонімки — скрізь «Геракл засушений». Так дражнили щуплявого Хаврича. Просто, га? Відкриття приголомшило її.

— І вона теж перестала ставити двійки?

— Продовжує і отримує нагінки від Майї Борисівни.

— Вона їй розповіла?

— Не забігай наперед, — застережливо підняв руку Денис. — Анонімку отримала директорка. Викликала фізрука, Броварну, допитувалась. Нічого підозрілого. А коли отримала листа дружина Хаврича, зчинився скандал, і фізрук мусив звільнитися, єдиний мужчина-викладач у школі. Анонімки припинилися.

— Мабуть, трійця ще не встигла вигадати нової капості.

— Очевидно, — погодився слідчий. — Дзвінки, анонімки… Це вже система. Я пішов на завод і розшукав у бюро раціоналізації заявки і пропозиції Апостолова Петра Савелійовича — батька Аркадія. Вилучив їх. Разом із анонімками віддав на експертизу. То як тобі школярики? До чого додумались… — Бухов гидливо скривився.