Вільям Айріш - Строк минає на світанку

— Це містер Артур Гоумз?

Треба затримати його біля телефону. Дізнатися, чи це він, і затримати. А тоді… А тоді… Та спершу треба почати…

— Хто це?

Не признався, що він Гоумз. І Квін вирішив узяти це за безперечне.

— Містере Гоумз, ви мене не знаєте…

Та голос не спіймався на цей гачок.

— Хто питає містера Гоумза?

Квін зробив новий захід:

— Ви не знаєте мого прізвища, містере Гоумз.

І знову голос обминув пастку.

— Я не казав, що я Гоумз. Я спитав, кому він потрібний. Якщо ви не назвете свого прізвища, я не зможу сказати вам, чи підійде містер Гоумз до телефону. Не знаю, чи він схоче розмовляти в такий час. Якщо ви не скажете, хто ви і навіщо вам потрібний містер Гоумз…

Саме оцього « навіщо » Квін і чекав. Тепер він міг почати.

— Гаразд, — мовив удавано згідливим тоном, — я скажу вам. Мене звуть Квін. Містер Гоумз не знає мене, а я хочу повернути чек, котрий йому належить.

— Що? — швидко перепитав голос. — Що ви сказали?

— Я сказав, що маю чек, котрий належить містерові Гоумзу. Але мені треба знати, чи з тим містером Гоумзом я розмовляю. Це містер Гоумз… містер Артур Гоумз, із маклерської контори «Ведербі і Додд»?

— Так, — швидко відповів голос. — Той самий.

Перший раунд виграно. Він попався. Тепер треба думати лише про те, як змусити його підійти ближче. Він попався.

Квін повторив те, що казав уже двічі:

— Я маю чек, котрий належить вам.

Він закинув цей гачок і чекав, доки той клюне. Голос був дуже обережний.

— Я вас не розумію. Ви кажете, що я вас не знаю, то як у вас може бути мій чек? — Голос зазвучав певніше. — Боюся, що ви помиляєтесь.

— Та ні ж бо, містере Гоумз, ось він у мене в руці!

Голос неначе затнувся і через силу спитав:

— А на чиє він ім'я?

— Зараз, хвилинку… — Задля більшої переконливості Квін трохи помовчав, а тоді проказав так, ніби читав уголос: — Стівен Грейвз…

Нехай Гоумз думає, що чек потрапив до нього випадково і що він нічого не знає. Адже їх іще розділяє надто велика відстань.

Голос захлинувся, немов застряг у горлі. Квін чув, як він силкується видобутись звідти.

Це він! Він. Коли вже він так хвилюється на віддалі, то можна собі уявити…

Аж ось голос заговорив знову:

— Дурниці. Я не виписував чека на це ім'я. Слухайте, голубе, я не знаю, чого ви хочете, але раджу вам не…

Квін старався говорити спокійно.

— Якщо ви порівняєте його з корінцями вашої чекової книжки, то побачите, що я кажу правду. Збоку тут є число двадцять. Отже, це двадцятий чек у вашій чековій книжці. Виписаний він на банк «Кейз Нешнел». Датований двадцять четвертим серпня на суму дванадцять тис…

Квінові здалося, що чоловік на тому кінці проводу розпадається, — ось там грюкнуло, брязнуло, неначе він упустив з рук трубку.

Спіймався! Тепер уже спіймався!..

— А яким чином… яким чином цей чек опинився у вас?

— Я знайшов його, — просто відказав Квін.

— А чи ви не скажете… чи не скажете, де ви його знайшли?

Ага, нервується! Он як часто дихає, а то раптом зовсім затихає. А тоді знов починає дихати часто-часто. Квін чув усе це так, наче тримав біля вуха не телефонну трубку, а стетоскоп.

— У таксі, на сидінні. Мабуть, хтось там розкривав у темряві гаманця й загубив чек.

Нехай думає, що то Грейвз.

— А хто з вами був, коли ви його знайшли?

— Нікого. Я був сам.

Голос удав недовіру, немовби спонукаючи Квіна признатися.

— Е, так-таки сам? У таких справах дві голови завжди краще. Ну, скажіть, хто був з вами?

— Та кажу ж вам — нікого не було. Вам що, ніколи не доводилося бути самому? Нікого зі мною не було.

Голос хотів почути саме це. Відповідь йому сподобалася. Квін це зрозумів.

— А кому ви його показали? З ким розмовляли після того, як знайшли його?

— Ні з ким.

— А хто з вами зараз?

— Нікого нема.

— Чого ви раптом вирішили подзвонити мені о пів на п'яту ранку?

— Я подумав, що, може, він вам дуже потрібний, — відказав Квін так простодушно, що той не міг йому не повірити.

Голос помовчав — нехай співрозмовник думає, що він зважує його слова.

— Ну, припустімо, що це правда. Теоретично. Але припустімо й таке: цей чек мені не потрібен, він для мене нічого не важить. Що ви зробите в такому разі? Викинете його?

Неначе на це запитання могло бути дві відповіді!

— Ні, — спокійно мовив Квін. — Тоді я спробую розшукати того, на чиє ім'я виписано чек. Стівена Грейвза. І постараюся його знайти.

Коли досі супротивник іще зберігав самовладання, то тепер він подався. А втім, як добре подумати, він подався уже раніше. Здавалося, в трубці чути, як стукоче його серце. Наче от-от вискочить із грудей.