Максим Кідрук - Твердиня

Поблукавши завулками ще з хвилин десять (гонитва загнала його в незнайому частину Куско), Левко вийшов до Плаза-де-Армас, звідки, вирішивши не повертатись до клініки, вже знайомою дорогою поплівся до хостела. Він був настільки виснажений, що навіть перестав міркувати про неймовірне спіткання з рудим.

За півсотні кроків від «Samay Wasi Youth» організм не витримав і збунтувався проти фізичних мордувань, що одне за одним налягли на нього протягом останньої доби. Українець упав на коліна і став блювати у стічну ринву, що звивалась уздовж мощеної кам’яної дороги.

Левко доповз до веранди. Крекчучи, звівся на ноги, бридливо втерся від блювотиння і, переборюючи запаморочення, зайшов до хостелу.

На першому поверсі царювала півтемрява. Здавалося, нікого не було. Це було дивно, оскільки хостел мав працювати цілодобово. Антикварний, подібний на опеньок торшер за стелажем з VHS-відеокасетами і відблиски ввімкнених моніторів з-під сходів — оце й усе, що освітлювало головну залу.

Українець навпомацки пробирався до сходів, коли в глибині зали щось заворушилося. За мить із крісел посхоплювались кілька силуетів.

— Лео? — вигукнув один з них.

Левко спершу шарахнувся (нерви були натягнуті до дзенькоту) і тільки тоді впізнав Сатомі. Біля японки стояли Меґан і кілька канадців (Калеб серед них). Нейта — головного винуватця — не було.

— Так, це я.

Хтось клацнув перемикачем — увімкнулось горішнє світло. Хлопець затулив обличчя рукою.

В нерівному світлі Левкове лице набуло блідо-зеленого, як молодий кабачок, відтінку.

— Як Едді? — виступила наперед Меґан.

Лео не відповів. Він ледве стояв на ногах і потребував часу, щоб переварити запитання. Американка помилково сприйняла мовчання і пригнічений зовнішній вигляд за ознаку того, що Едді благополучно врізав дуба, і захникала.

— Він помер? — Дівчина затулила долонями рота. — Боже… Едді помер?

— Що з хлопцем? — прогудів Калеб. — Не мовчи, кажи як є.

— Де інші? — докинув хтось із-за спини здоров’яка.

— Він… — Левко відчував у роті гіркий присмак перевареної їжі, через що говорити не хотілося. Вони його дратували. Всі. Навіть Сатомі. — Ми завезли Едді у клініку.

— То він помер? — хлипала Меґан.

— Я не знаю, — знизав плечима хлопець.

— Але ти…

— Ми завезли його в лікарню, — повторив він таким тоном, наче казав: «Відчепіться від мене».

— Але чому ти…

— Просто повернувся.

Меґан швидко вгамувалася і, спохмурнівши, повернулась у крісло. Їй стало соромно через мимовільний виплеск емоцій. Кілька разів вона штрикала Левка хмурими позирками, не розуміючи, як можна було покинути клініку, не випитавши хоч якої-небудь інформації про стан Едді. Через секунду американці й канадці залишили хлопця і відійшли, невдоволено шепочучись між собою.

— Ти геть блідий, — без особливого співчуття в голосі промовила Сатомі.

Левко ще раз знизав плечима, мовляв, то все гори.

— Принести чаю?

Хлопець кивнув і безсило завалився на диван. Японка пішла на рецепцію, де націдила з термосу вже трохи остиглого чаю з коки, повернулась до Левка, поставила чашку на стіл і попрямувала в іншу частину зали, де приєдналась до Меґан і компанії. Українець навіть не подякував. Не мав сил.

Потягнувшися за чаєм, Левко намацав пальцями розірвану упаковку від «ведмежого» газового балончика. Взяв її до рук. На картонці, під прозорим пластиком, писалося:

FRONTIERSMAN

Bear Attack Deterrent

FIRES UP TO 30 FEET

34.52 CAD [87] FRONTIERSMAN — засіб для стримування ведмежих атак — ВИСТРІЛЮЄ НА ВІДСТАНЬ ДО 30 ФУТІВ. 34,52 канадських долари ( англ .).

Тридцять футів. Дев’ять з лишком метрів. У Едді не було шансів. Аби ж то хтось прочитав це до того, як застосовувати в приміщенні…

Левко трьома великими ковтками випив півчашки. Настоянка з коки діяла практично миттєво. Вже через п’ять хвилин хлопець відчув себе краще, на щоки повернувся рум’янець.

Вмощуючися зручніше, він несподівано натрапив рукою на продовгуватий холодний предмет. Левко миттєво здогадався, що черкнув долонею противедмежий балончик. Спрей наполовину ввіпхався у щілину між горизонтальною та вертикальною секціями дивана. Схоже, після інциденту Нейт закинув балончик на канапу і про нього просто забули. Замість того щоб відсмикнути руку, хлопець, навпаки, міцніше стиснув знахідку.

Левко витягнув голову, зиркнувши понад столом на зарюмсану американку та її колег по нещастю. Вони сиділи у півтемряві і не звертали на нього уваги. Масивний стіл цілковито закривав його руку і тулуб, приховуючи те, що Лео надумав зробити.