Максим Кідрук - Твердиня

— Ти через це комплексуєш чи що? — поставив риторичне запитання Левко.

— Я теж думаю, що це привід радіти, — долинув з кутка надломлений голос мулата.

Певна річ, Сьома не радів, але чомусь подумав, що мовчанка Джейсона прозвучала як запрошення. Запрошення повернутися до Білої кімнати.

Ґрем стояв на терасі, спостерігаючи, як Лео зникає в порожньому череві гелікоптера «Мі-17», і чекав, поки Амаро Кіспе відбере мачігуенга, які підуть на плантацію. Почувався американець кепсько, невизначеність душила його, але ще більше пригнічував той факт, що їх розділили: Сьома лишається в підземеллі, українець летить невідь-куди, а Сатомі заслали гарувати на кухню до прилизаного італійця.

Зрештою карлик визначився. Разом з Ґремом вирушали п’ятеро перуанців і восьмеро індіанців мачігуенга. Перуанці вирушали без зброї, лиця були похмурими, і американець здогадався, що «похід на плантацію» вважався серед ним чимось на кшталт принизливого, але невідворотного обов’язку, якимось різновидом кріпацької повинності. Обличчя індіанців нічого не виражали: важка фізична праця була невід’ємним атрибутом їхнього існування. Ґрем вразився, помітивши, що мачігуенга босі. Він уявити не міг, як можна ходити по сельві невзутому.

Гурт, що вирушав до плантації, мав конвоювати один зі стрільців Джейсона, той, що спускався з сивочолим у «нору» кілька хвилин тому. Стоячи на відкритій ділянці, попри ранню годину починаючи пітніти, Ґрем роздивлявся його. Височенний, майже під два метри, відносно худий (принаймні він здавався худим на тлі інших трьох горлорізів великого боса), з дуже крупними кістками. Плечі, лікті й коліна випирали, немов шарніри грубо зібраного механізму. Довгі пальці з опуклими суглобами нагадували маніпулятори японських роботів. Очі сіро-сині, волосся світле. Відчувалася скандинавська кров. Коли чоловік стояв і не рухався, то справляв враження довготелесого незграби (геть чисто опора високовольтної лінії в людській подобі), та щойно він починав рухатись, незграбність дивовижним чином зникала. Рухи були стрімкими й спритними, м’язи вигравали, а маслаки, які так жахливо випирали в нерухомому стані, виглядали цілком гармонійно. На відміну від колег зі «служби безпеки» Джейсона, він був жилавий, як столітній дуб. Не роздутий на стероїдах у тренажерному залі, а по-справжньому м’язистий.

Найпомітнішою ознакою були вилиці, що стовбурчились у сторони, роблячи довгасте лице схожим на череп з натягнутою на нього маскою і штучними очима.

На вигляд довготелесому було років тридцять. Він був єдиним, хто йшов до плантації озброєним. На правому плечі, стволом донизу, висіла штурмова гвинтівка М16, на лівому — недбало накинутий одношлейковий рюкзак з логотипом охоронної компанії «Blackwater» [122] «Blackwater» — американська приватна військова компанія, заснована у 1997 році. У 2007-му у зв’язку з кількома міжнародними скандалами була перейменована на «Xe Services LLC», за два роки — на «Academi». Працює на замовлення переважно уряду Сполучених Штатів, а також приватних осіб. Забезпечувала захист американських дипломатів під час війни в Іраку, була найнята для допомоги в ліквідації наслідків урагану Катрина, зараз бере участь у війні в Афганістані тощо. «Blackwater» («Academi») має чимало дочірніх компаній, деякі з них займаються розробкою спеціалізованої військової техніки. : чорний ведмежий слід в овальному, сплюснутому згори і знизу, прицілі бордового кольору.

Помітивши лого «Блекуотера», Ґрем оживився. Хай там що про неї розказують, але це американська компанія. Ймовірно, власник наплічника — теж американець. Хоч-не-хоч у серці мулата зажевріла надія: якщо співвітчизник виявиться хоч трохи приязнішим за Джейсона, тоді, можливо…

Роздуми перервав хрипкий оклик:

— Ходімо!

Довготелесий говорив скриплячим голосом, подібно до Клінта Іствуда зі старих вестернів. Голос пасував стрільцю на сто відсотків.

Першими рушили мачігуенга, за ними, досі ображено бурмочучи, роззброєні хлопці з ватаги Амаро Кіспе, слідом — Ґрем, довготелесий стрілець замикав колону. Двоє індіанців тягли на собі кошелі з їжею, інші четверо несли порожні кошики. Вони зійшли донизу Паїтіті (наскільки міг судити мулат, іншими ходами, не тими, якими їх вели нагору) і вибрались у джунглі крізь замаскований заростями лаз у східній стіні. Не змінюючи порядку, кавалькада ступила на вузьку, але добре втоптану стежину, що вилася по сельві, і подалася на північний схід. Мачігуенга чудово знали дорогу.