Радій Радутний - Три тисячі смертей

— Коммі!

Сержант підвів голову — Дізфайндер розпачливо вимахував автоматом — перевів погляд праворуч й вилаявся. З залишків невеличкого парку, де, здавалось би й зайця заховати ніде було, вибігло вже чоловік з півсотні й щодуху рвонули до позиції. Бійці з них були ніякі — всі нормальні люди бігли б перебіжками, по черзі, прикриваючи один одного, але все ж півсотні є півсотні.

— Праворуч сто! — загорлав Сержант Коммі. — Позиція сто двадцять дистанція триста!

Міномет знову заревів. Серія чорних вибухів змела лівий фланг шеренги нападників, Коммі зареготав — та в цей час за пагорбом знову забахкало й за мить перша міна вибухнула поряд з позицією. Всіх кинуло на землю. Сержантові запорошило очі, й поки він лаявся, Отто й Дізфайндер піднялись й припали до автоматів. Обидва стріляли куцими, влучними чергами, і, якби їх підтримував міномет, все б минулося легко й практично безболісно.

Та міномет мовчав.

Нарешті він вдарив знову — міна прохурчала зовсім низько — Дізфайндер аж пригнувся — й вибухнула десь за парком.

— Товстун, ти що здурів! — розпачливо загорлав Отто, й лише потім оглянувся. Міномет стояв якось не так. Очевидно, осколок вдарив у стойку й чи то зігнув, а чи й зовсім перебив її — й ствол дивився чортзна куди. Кемел й Товстун гарячково підкопували опорну плиту.

— Погані справи, Юре! — вигукнув Отто на запитальний погляд товариша. — Стріляймо далі.

Знову захурчали ворожі міни — на цей раз всі вже були напоготові, й вчасно пригнувся. Осколок дзенькнув по касці Сержанта, той сторопіло випростався — й тут-таки спіймав кулю, охнув і впав.

Напасники порозумнішали — залягли й лише пострілювали, залишивши здобич мінометникам.

— Юре, ось подивись! — зненацька вигукнув Отто. — Он там, на лівому фланзі! Ота погань з телефоном!

Справді, на лівому фланзі серед простих автоматників промайнула постать з якоюсь легкою зброєю, та з ящиком на спині натомість.

— Думаєш коригувальник? — Дізфайндер старанно прицілився, вистрілив. Ворожа куля збила порох поруч із його скронею. Знову загримів ДШК.

— Влучив? — з надією спитав Отто.

— А біс його зна... Зараз будемо знати.

Наступна серія лягла досить далеко за бруствером.

— Мабуть, влучив, — задоволено пробурчав стрілець.

Нападники знову заворушились й таким же безладним натовпом кинулась уперед. Автомати Отто й Дізфайндера запрацювали знову, й знову бахнув міномет. Міна пішла мало не вертикально, Кемел голосно вилаявся, задер голову — й раптом м'яко звалився просто на порожній ящик. По спині його швидко розпливалась кривава пляма.

— Погані справи, хлопці! — Товстун кинувся до бруствера. — З міномета...

Поруч гримнув вибух — своя ж міна впала метрів за сорок, завили осколки.

— ...користі вже не буде. Дайте автомат.

— Он, біля Сержанта.

Біллі схопив Коммівський АКМ, та скористатися ним не встиг — черга перетнула йому обличчя, голова луснула й каска, наповнена уламками черепа й збитим на драглі мозком, упала поруч.

Наступної миті куля розірвала шию Отто, він захрипів й впустив голову на автомат. Пальці в останньому зусиллі стиснули спусковий гачок, довжелезна — на весь магазин — черга пішла в небо й зчудовані нападники залягли.

Дізфайндер охнув, оглянувся, схопив за комір Джонні, кинув йому на груди автомат Француза й потяг до входу в підвал.

— Клятий мотлох, — гарчав він через секунду. — Ні щоб було відтягти трохи вбік...

Мотлох — покручене залізяччя, уламки дерева, бетону, якесь ганчір'я — вперто потрапляв саме під ноги. Очевидно, на самому початку війни, ще до того, як над містом пройшли бомбардувальники, тут ховалися місцеві жителі й перетворили підвал спочатку у сховище, а потім у справжній свинюшник.

Оселя ця мала трохи дивне планування — майже одразу за входом коридор повертав ліворуч, потім праворуч й лише після цього починався власне підвал — з клітинками комірчин, оберемками труб та кабелів і вентиляційною шахтою. Власне, таке хитре його розташування й стало одною з причин розміщення позиції саме тут. "Кожна нора повинна мати щонайменше два виходи", — сміявся тоді Коммі... аж бач, згодилося. Хоча й не йому.

Нападники, тим часом, ще трохи пополивали кулями облишену вже позицію, спостерегли, що ніхто їм не відповідає й знахабніли. Вже повертаючи праворуч, Юр чув їхні голоси, якісь нерозбірливі команди, лайку. Потім під бетонним склепінням прогриміла черга, друга... Дізфайндер прикипів до стіни — але далі пострілів у прохід справа поки що не пішла.