Радій Радутний - Три тисячі смертей

Пес виявився спритнішим, крім того, бігти йому довелося менше. Хапнувши жінку за литку, він відскочив й стрибнув ще раз. Свіжа гаряча кров розбудила інстинкти — цього разу паща націлилась не на ногу, а просто у горло. Здавалося, ще мить і...

Жінка відлетіла убік, неначе од вибуху, а на її місце упав Юр. Пес, помітивши нову ціль, вигнувся дугою, зуби клацнули за сантиметр від Юрового рукава, але яким було його собаче здивування, коли замість панічно утікати, нова жертва раптом розвернулась та напіддала напасникові попід хвіст, що він несподівано приземлився на спину, заскавчавши покотився, збиваючи пил.

Одного удару виявилось замало.

Собака знову зірвався з місця, зробив досить вправний оманливий стрибок вбік — "я, мовляв заходжу збоку — розвертайся!", Юр слухняно посунув праве плече слідом... А от далі все пішло зовсім не так, як спланував примітивний собачий мозок.

Замість хрусту чужого горла в зубах, захрускотіли його задні лапи, якась сила крутнула його у повітрі, несподівано швидко наблизився до його ребер стовбчик паркану — і вдарив. Вдарив страшно й несподівано гучно, з тріском, наче ламалися ребра.

Власне, так воно і було.

Пес заскавчав, випустивши цівку кривавої слини. Дізфайндер знову крутонув його над головою, розвернув й ще раз торохнув — на цей раз просто об землю, одночасно випускаючи з рук.

Скавуління урвалося. Кілька разів сіпнулися задні лапи. Останній раз клацнули щелепи.

— Чоловіче, ти що здурів?

Господар собаки від такої картини протверезів і, слід відзначити, досить вправно, як на його стан, вихопив з-за похиленого сараю лом.

— Покинь залізяку, — Юр, опустивши руки, ступив крок назустріч. — Розійдемось мирно!

Чоловік не зреагував, чи точніше, зреагував так, як зреагувала б кожна нормальна людина, міцніше перехопив лом й теж посунув уперед.

За спиною Дізфайндера стиха зойкнула жінка.

Лом полетів назустріч повільно, як у кіно. Власне кажучи, за певної практики можна було навчитись орудувати важкою зброєю так, щоб до її власника не можна було б навіть наблизитись, але у того селюка, звичайно, практики не було, і Юр просто зробив крок назад.

Важка залізяка просвистіла далеко — сантиметрів за десять, Дізфайндер презирливо хмикнув і стрибнув назустріч, викинувши вперед кулака. Збоку знову стріпнувся в корчах собака, Юр кинув туди оком й трохи промахнувся — влучив не в щелепу, а у вилицю. Вийшло навіть на краще — чоловік хрипнув, випустив свою зброю, схопився за обличчя й, заточуючись, відступив на два кроки.

— Ну я тебе... — прохрипів він по паузі — й кинувся знову, цього разу голіруч. Замахувався він теж незграбно — якось то збоку, то зверху. Юр неквапом поставив блок і мало не пропустив справжній удар — прямий у ніс.

Удар був прямий і безжальний, і у випадку попадання щонайменше розтрощив би йому перенісся. Дізфайндер ледь встиг ухилитися.

"Ого..." — промайнула думка, але тіло відреагувало швидше і завчено — несподівано для самого себе Дізфайндер нахилився й розігнувся, одночасно викинувши руку вперед.

Блоків проти такого удару чоловік не знав. Не знав їх і Юр, і цілком можливо, їх просто не існувало. Хруснула кістка, чоловіка підкинуло у повітря, розвернуло й важко гепнуло до стіни будинку.

Жалібно дзенькнуло скло.

За спиною в Юра щось охнуло й ворухнулось: несподіваний рятівник розвернувся й ледь устиг підхопити жінку, яка втрачала свідомість.

— Кімнату? — жінка замислилась.

Дізфайндер чудово розумів її вагання — по-перше, село... і єдина розвага тут — поплескати язиками, особливо про те, хто з ким спить, тому самотня жінка, що прийняла жильця — найцікавіша мішень. По-друге, чоловік, якого він так необережно вигнав. Звичайно, такий "господар" слова доброго не вартий, але знову ж таки, тут у селі навіть таке добро має бути на вагу золота...

— Я платитиму, скільки скажете, — додав Юр.

Цей аргумент виявився найвагомішим — жінка зітхнула, примружила очі й відрубала:

— Десять гривень на тиждень!

"Якщо згодиться — візьму, якщо ж ні..." — внутрішня боротьба так ясно відображалася на її обличчі, що Юр мало не засміявся.

— Згода! А може, ще й підкажете, де можна свіже молоко купувати?

— А ось, у сусідки! — зраділо заговорила жіночка. — По дві гривні трилітрова банка... хороше молоко, я сама інколи купую.

З-за рогу виглянув все ще наляканий хлопчик, оцінив обстановку, підбіг до матері й заховався за її спиною.

— А це мій малий! — вперше за весь час усміхнулася жінка.