Радій Радутний - Три тисячі смертей

За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий?

From: vega

То: df

Subj: клієнт

----------------------------------------------

>>>>>> vega, якого біса ?

>>>>> Ти про що ?

>>>> Про клієнта, який знає, де мені добре працювати, а де взагалі не можна.

>>> А я думав, ти мені подякуєш...

> За клієнта, звичайно, дякую, але звідки він (і ти, відповідно) знає те, що я до деяких територій... е-е-е... небайдужий ?

Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:) Жартую.

Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту. І бач — вгадав.

From: df

То: vega

Subj: клієнт

----------------------------------------------

>Ти недооцінюєш сучасних комп'ютерних технологій.:)

> Жартую.

Вішати за такі жарти!

> Насправді ж я просто зробив припущення, судячи з твого акценту.

Я розмовляю з акцентом ? >>8-О А я й не знав.

From: vega

То: df

Subj: клієнт

----------------------------------------------

>> акценту.

> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О

> А я й не знав.

Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" кажеш "h".

From: df

То: vega

Subj: клієнт

----------------------------------------------

>>> акценту.

>> Я розмовляю з акцентом ? >>8-О

>> А я й не знав.

> Не завжди. Але коли лаєшся російською, то замість "g" > кажеш "h".

Damn! Дякую. Доведеться вжити заходів.:(

Так, а за клієнта теж дякую...

Повз перший міліцейський патруль він пройшов насторожено, але ні опасистий сержант, ні зовсім молоденький рядовий не звернули на гостя жодної уваги. Дізфайндер не поспішаючи поміняв "двадцятку", прилаштувався до черги — й за вже півгодини став власником квитка на луганський потяг. Купив місцеву газету, посидів годину у залі очікування — на спокійного, пристойно одягненого молодика з газетою ніхто не звертав ані найменшої уваги, дочекався оголошення — рідна, напівзабута вже мова звучала якось незвично... втім, можливо, він просто давно вже її не чув.

У потязі одразу ж заліз на верхню полицю й проспав аж до Полтави, а там, несподівано для провідниці та можливого хвоста, вже перед відходом потяга вийшов.

Тут людей було значно менше, натомість пероном походжали одразу два патрулі і Юр, про всяк випадок, прилаштувався до величенької черги в єдину касу з відкритим віконечком. Хвилин сорок роздивлявся навколо, коротше кажучи, поводив себе як звичайнісінький мандрівник, який вперше на цьому вокзалі, хоча що тут дивитися, — вокзал як вокзал...

— На Київ, на Харків, на Одесу кому квитки? — з-під пахви в літньої огрядної тітки визирнув вертлявий жевжик з трохи зизуватими очима. Черга мовчала.

З іншого боку хтось сіпнув Юра за рукав. Він озирнувся — підкреслено не поспішаючи, не виказуючи себе різкими рухами, але зіткнувся поглядом лише з замурзаним циганчам невизначеної статі, зате з табличкою, "...и на аперацыю..." — тільки й можна було розгледіти на потертому шматку картону. Юр знизав плечима й відвернувся.

Циганча байдуже посунуло далі, хтось у черзі кинув йому якогось мідяка й дитинча так само байдуже його підібрало. Юр провів його поглядом, розвернувся й боковим зором встиг помітити, як спритно ковзнула рука жевжика-перекупника з кишені якогось чоловіка.

Жевжик, ніби нічого не сталося, спокійно попростував далі, щоправда, вже не так активно пропонуючи свої послуги; Юр відпустив його кроків на двадцять і рушив слідом.

Здобич, звісно, ділили у вбиральні. Спочатку туди заповзло циганча, вже без таблички, потім — перекупник. Останній оглянувся на вході так незугарно, що Юр відчув щось схоже на докори сумління, але від наміру свого не відмовився й сам ковзнув у прочинені двері.

Двоє злодійчуків навіть не дуже ховалися — справді, якби хтось й запідозрив щось недобре, то навряд чи став би мазати руки до брудного циганчати, а зизуватий жевжик, мабуть, якось би викрутився, тобто це він так думав. Але недовго. Юр вхопив його за комір й трусонув так, що руки й ноги зателіпалися, наче мотузки на вітрі.

— Я... це не я... ось... — забелькотів той, схлипнув й зненацька завищав, як цуценя. — Я все віддам!

Юр мовчки простягнув руку — жевжик поспіхом вигріб З-за пазухи потертий гаманець та якийсь паперовий пакетик. Дізфайндер ще раз струсонув свою жертву. Про всяк випадок, недбало відкинув його у куток й рушив до виходу.

— Що ви робите?! — вирішив вступитися за ображеного якийсь дідок із ціпком. — Хіба так можна?!

— Він же, гад, малого присилувати хотів, — миттєво знайшовся Юр. — Добре, що я нагодився.