Мирослав Сивицький - Жартівники

— Мене попередив професор. Я ж тобі говорив, що ми з ним стали добрими приятелями…

— Нічого не розумію.

— Хіба забула, що цей чоловік дещо завинив переді мною і тепер старається згладити свій гріх?… Але це вже деталі.

— То що, готувати зустріч? — оживає Надійка й зблискує оком.

— Гідну, дитинко!

— Ось такий, Стефцю, «палкий привіт»! — стріляє двома бісиками у подругу Надійка.

— Якби то знаття… Сказала б, що такої тут нема, й по кіні.

— Ти не винна, у Надійки з цим Ромчиком давні приятельські стосунки, — заспокоює хлопець стривожену дівчину.

— І що тепер буде? — все ще переймається Стефка. — Викличете міліцію?

— Ні! Я вже заручився підтримкою свого доброго приятеля. Колись ми разом служили у Афгані, а зараз він у Триболях командир «Беркуту» й у суботу його загін чергує. Якщо соловейки справді нападуть, викличемо їх на підмогу… А зараз, дітки, йдіть і займайтеся своїми справами. Зберемось увечері й усе конкретно обмізкуємо.

У тиху серпневу ніч, над принишклим селом, стомленою спекою землею, крізь навстіж відчинені вікна, лине з танцювального залу пісня у чудовому виконанні солістів гурту «Тихий дощ» Стефанії Шолудяк та Павла Доскоча. У вакханалії спалахів різнобарвних ліхтарів італійської світломузикальної установки, кружляють пари, пливучи на легеньких хвилях такого старого й такого вічно юного вальсу…

А в кабінеті Нестора, як у фронтовому штабі, витають слова: «напад», «контратака», «оточення», «знешкодження»… Ще і ще раз уточнюються варіанти можливого розвитку подій, якщо справді соловейки налетять на КСК. Усі з нетерпінням чекають повідомлення, як на фронті донесення розвідки, із залізничного переїзду за півтора кілометра від Вишеньок, де виставлено дозір. Над розгорнутою переносною радіостанцією чергує Василь Смичак.

Ось, нарешті щось клацнуло, зашипіло й у гучномовці забринів Тарасів голос.

— Несторе Григоровичу, щойно проскочили! Шість тачок, це щонайменше півкопи рил… Ми за ними…

— Дійте! Як тільки в'їдуть на територію КСК, закривайте капкан.

— «Кобза», я «Струна», — почав Василь. — Повідомлення чув?

— «Струна», «Кобза» на зв'язку, все чув. Уже сиджу в кабіні «Камаза».

— «Чуб», я — «Струна». Як у тебе?

— «Струна», «Чуб» стирчить з кабіни «Кіровця».

— Ждіть команди від Тараса, кінець зв'язку.

— Ну, друзі, як що це справді соловейки, а не просто випадкова група легківок, то через хвилину-півтори, вони вже будуть тут. Можливо, ще все обійдеться миром. «Беркут», Василю, викликай, як розпочнеться бійка. Діємо, особливо на початку, строго за планом: усі тихі, смирні, налякані до смерті овечки. І щоби соловейки не робили, ніхто передчасно не ув'язується. Розпочне Сиволапка, це й буде сигналом для вас усіх!

— Несторе, їдуть! — кивнув Василь на монітор, де вже гойдалися відблиски фар.

Сподіваючись на соловейків, Василь, зі своїми гуртківцями, змонтував ще одне «телеоко» на в'їзді до суточків, що вели до КСК. Виїхати назад звідси можна було лише цією ж вуличкою, або прошмигнути у просвітку повз корпуси КСК — просто в поле. Цим і вирішили вони скористатись, утворивши «капкан».

Вискочивши з вулички, легковички, мов для параду, вишикувались на площі перед входом до КСК. Одночасно, наче крила в хрущів, почали розпростиратись на обабіч дверцята, й на площу висипало біля тридцяти лобуряків. Група, десь у півтора десятка, направилась до вхідних дверей, а решта, перебіжками, почали розсмоктуватися попід розчинені вікна танцювального залу.

— Ну й жуки! — вигукнув Грицько. — Ти бачив, Василю, що вони собі гадають? Сподіваються, що ми коміть-голів будемо втікати крізь вікна…

— Пора! — сказав Нестор. — Ще раз нагадую: жодних передчасних дій! Усі смирні, тихі…

— Ягнятка! — сміється енергійний Грицько. — Все, Несторе Григоровичу, зіграємо, як по нотах! Ето будет їх послєдній решітєльний бой!

— Прошу, Грицю, тільки зі своєю вдачею не зарвися передчасно! Пам'ятай — розпочинає Сиволапка…

— Ну, соколи! — командує Грицько й півтори десятка «сакурівців» зводяться на ноги. — За мною!

— Сокіл солов'ю не товариш! — кинув навздогін репліку Михайло.

— Василю, як відеосистема? — ніяк не вгамується Нестор.

— Працює у режимі запису.

— Що ж, сестрички, ходімо! Ти, Неоніло, мигцем змінюй у дверях контролера, а ти, Зоряно, — в танцзал, — розпорядився Нестор, коли «сакурівці» безгучно розсмокталися в численних лабіринтах КСК, аби в потрібний момент дати відсіч соловейкам. Ще раз глипнув на монітор — з десяток здоровенних рил уже піднімались сходами до парадного входу.