Мирослав Сивицький - Жартівники

— Ну, як вам, Несторе Григоровичу? — Павло замовк, дивився на Нестора, завважував як змінювався вираз його обличчя, коли той учитувався у текст вірша.

— Так, Павле, пісня справді вдала.

— Включимо й до програми святкового концерту?

— Авжеж.

— Тоді я побіг.

У самоварі закипіла вода. Нестор вчинив каву, сів до столу й поклав перед собою журнал. Щодалі читав, то відчував, як тиха творча заздрість пробуджується у душі до цього поета. На одному подихові дочитав…, закрив журнал, незмигно дивився поперед себе й думав, що поетам все таки легше упхати в свої твори актуальну публіцистику, чого не зробиш у белетристиці: доки прозовий твір напишеться, доки дійде до читача, — втратить актуальність. А тут ось кілька віршованих рядків, сторінка журналу чи газети, і вже перо — багнет!

У двері постукали.

— Заходьте.

— От добре, що я тебе, нарешті, спіймав! — Василь Смичак тисне руку. — Така от справа: обласний радіоклуб, на честь другої річниці від дня проголошення Незалежності, проводить змагання «Полювання на лисиць». Цікавились, чи я не зможу виставити своїх «мисливців»? От і хочу з тобою порадитись.

— А наші, що вже можуть змагатися?

— Можуть! Правда, на призові місця не сподіваюсь, але у хвості не будемо…

— Гаразд, Василю, заявляй!

— Можна? — у двері просунулась голова повнуватого на виді хлопця, що був старостою шахового гуртка, котрий за браком серйозних суперників, уже з десяток літ поспіль грає у турнірах за листуванням.

— Заходь, Сергію, заходь.

— Здоров, Радіоль! — вітається він зі Смичаком. — Ще не спіймав в ефірі якої француженки, чи американки?

— Спіймав! Тільки нічим добратися. Може позичиш коня?

— А ти її до нас у гості запроси, у них же гроші кури не гребуть, мають за що роз'їздити по всьому світу. Га, Несторе Григоровичу, ото був клас! Наш Василь і француженка… Гляди тільки, аби не попалась чорна, як чобіт, та ще й з товстими, мов п'явки, губами… А я ось з чим до вас, Несторе Григоровичу. Філько тричі підряд пропустив турнір. То що з ним зробити? Виключити з секції, чи в не зіграних партіях поставити програш?

— Що з ним, може захворів?

— Де там! У танцювальний утік… Неоніла Прокопівна його переманила.

— Що вдієш, — зітхнув Нестор і подумав, що ще не один учасник, насамперед з хлопців, утече в гуртки, де керують близнючки. — А щодо Філька, ти шаховий кодекс знаєш? Ото й дій згідно з ним…

— І ще, останній тур я хочу перенести з неділі на середу, акурат випадає свято Спаса, й зекономимо кілька днів. Я хочу, аби в районі встигнули виписати класифікаційні квитки до 24 серпня. Щоб урочисто, під фанфари, їх вручити разом з присвоєнням спортивного розряду…

— Перенось… Щодо квитків, то мій клопіт, ти вчасно здай таблицю й фотографії. А щоб більше не втікали, скажи, що всім, під час свята будуть вручені призи. Як індивідуальні, так і колективні. Зокрема для вашої секції таким колективним призом будуть демонстраційні дошки, шахові столики та годинники. Коли ж наша секція займе бодай третє місце в районних змаганнях, їй призом буде комп'ютер. Це слово Біляка, а він слів на вітер не кидає…

— Оце клас!

— Ще щось у тебе є? Нема? Тоді, хлопці, йдіть, я ще попрацюю над сценарієм. Не забудьте, усі збираємося о восьмій у кабінеті художнього керівника.

— Пацанчики, привіт! — зіштовхується у дверях з хлопцями, секретарка директора радгоспу Стефка. — Одержали втик?

— Хто одержав, а хтось таки получить! — Сергій намагається ляснути дівчину по випуклому задку, та вона, вивернувшись, уникає ляпасу.

— Ну й прудкий! — сміється білозубе. — Моя тобі рада: запишися у секцію до Зоряни, бо до тридцяти горбатим станеш через оті шахи. Теж мені спорт!

— Ось, Несторе Григоровичу, — Стефка поклала на стіл теку, коли хлопці зачинили за собою двері. — Ваше «Четверте пришестя», вичитуйте в останній раз і можете шукати друкарню.

— Спасибі, дитинко! — Нестор цілує дівчину в щічку, розв’язує тасьми й дивиться на останню сторінку рукопису. — Ти про себе не забула?

— Ні, що ви! — весело блимає оком. — Я ж, заради безсмертя, і напросилась вам.

За характером відкрита, жвава, непосидюща Стефка, підійшла до пульта, клацнула вимикачем відеосистеми. На моніторі висвітилась кімната, де вів репетицію гурт «Тихий дощ»…