Мирослав Сивицький - Жартівники

Стемніло.

Спливла інша картина — куток криївки: стомлені, присмалені порохом, зарослі обличчя і тільки очі — гарячі, живі, докірливі… Встали, закинули на плечі автомати.

— Хлопці, ви куди? — шепоче Нестор.

— Ми ще прийдемо до тебе, чуєш! Тільки не гний…

Нестор струшує видіння, закладає чистий аркушик і у вечірній тиші, як скоростріл, застрочила друкарська машинка.

— Ну, нарешті! — щасливо видихнув хлопець, коли епізод, що дотепер упирався, ліг й міцно вплівся у тканину твору.

На пульті перед хлопцем замигтіла лампочка й у тиші кабінету роздався напівшепіт.

— Несторре-е, ти мене чуєш?

— Чую, серденько! — хлопець аж бринів од напливу щастя. Розповідь зрушилась і тепер, як сувій полотна, швидко розгортатиметься.

Ну з чим, як не з всеспалимою любов’ю, ще можна порівняти таку блаженну мить, таку глибоку насолоду від творення…

— Мені потрібна твоя допомога.

— Яка?

— Я не влізу у ванну, боюсь упасти.

— Натисни жовтий ґудзичок і попроси бабу Софійку.

— Несторе-е…

— Як я до тебе зайду?

— Ногами. Не соромся, ти вже бачив мене голою.

— То була інша ситуація.

— Я не вкушу, й не зваблюватиму… Чесне піонерське, я справді боюся упасти…

Нестор узяв з тумбочки хрустке простирадло й, мугикаючи щось бадьоре собі під ніс, спустився униз. Коли прочинив двері, гола дівчина стояла перед великим, у весь зріст дзеркалом, і, заклавши за голову руки, розвузлювала волосся. Зараз Нестор зовсім іншими очима подивився на оцю вже зрілу жінку, на бездоганну поставу, й вперше завважив, що все, до найменшого шматочка, тіло вкривав рівномірний, кавового полиску, загар, включаючи й перса. На руках, спині, черевному пресі, ногах чітко випинались, з-під засмаглої шкіри, як у культуристки, горбочки та пасмуги мускулів.

«А вона знається зі спортом» — скокнула приємна думка.

Тим часом дівчина опустила руки, стріпнула головою і лляного кольору волосся лагідною хвилею спало на плечі.

— Я готова.

Він узяв її на руки й поволі опустив у наповнену по вінця ванну. Стуливши губи, дівчина поволі присіла, занурюючись у воду, а тоді лягла навзнак і заплющилась од насолоди, що гарячою хвилею прокотилась тілом.

— Спасибі, — прошепотіла й відкрила очі. — Постій, куди ти? Що — соромишся мене?

— Ні.

— Я тебе збуджую?

— Скажи, ти часом не нудистка? — пропустив мимо вух провокаційне запитання, бо треба бути євнухом, аби нічого не відчувати такої миті. Однак і спокусити себе не дозволить, надто багато чому навчило дотеперішнє життя.

— Звідки ти узяв?

— По засмазі.

— Ні, не нудистка. Але ми з подругами вважаємо, що купатися, а тим більше засмагати в купальнику то анахронізм.

— Переконала. До спорту яке маєш відношення?

— Змалечку люблю. У здоровому тілі, здоровий дух, чи не так? Ну, куди ж ти? Побудь же зі мною. Спину потреш, поговоримо…

— Про що?

— Про мене, а чи про тебе. Скажімо, тебе не дивує моя поведінка?

— Як тобі сказати?

— Кажи, як є.

— Взагалі жінкам, тим більше дівчатам, притаманна сором'язливість…

— Чого позбавлена я. І тобі це здається підозрілим?

— Ні. Тобто так. Це, або гра досвідченої куртизанки, себто нової українки, або ти досі знаходишся під дією отруйного газу.

Дівчина весело засміялась.

— Ні, Несторе, не дія газу, не гра і я не нова українка. І повір, як зможеш, з чоловіками ще теж нічого не мала… Просто така я вже, надто життєрадісна, надто непоступлива в головному, надто люблю життя, можу і вмію володіти собою. А після відбіркових змагань у конкурсі краси прилюдна оголеність уже мене не шокує, бо що, зрештою, можеш побачити ти, як чоловік, більше, окрім кольору шкіри, постійно закритих перс у дівчини, котра зняла купальник. Клаптик кучерявої борідки на лобку? Тим більше, що з моєю поставою нема чого соромитись, бо лише Венера, або Афродита, що виходить з піни морської, змогли би скласти мені конкуренцію, — весело засміялась дівчина, дивлячись на дещо спантеличеного хлопця. — Несторе, я не дитина, й бачу, що тобі приємно зі мною, хочеться дивитись на мене оголену, але ти надто вихований, аби відверто пожирати мене хтивими очима, хоча, мабуть, нелегко у цю мить, будучи поряд, стримувати в собі самця… Я не можу тобі всього передати словами, але це я відчула зразу, підсвідомо, ще там, у яру, як тільки прийшла до тямки, що ти напрочуд товариська, сердечна людина. Ти не цураєшся жартів, з тобою добре, легко й цікаво вести оцей небезпечний для дівчини флірт. Це так рідко трапляється у наш жорстокий час… Ось, бачиш, я вже визнаю, що закохалась у тебе.