Зигмунт Милошевский - Безцінний

— Прем’єр теж сидить у шкарпетках? — запитала вона молодого офіцера охорони.

Той лише знизав плечима і натиснув кнопку, відчиняючи чергові двері.

Зайшли до наступного приміщення. Докторка Лоренц з цікавістю роззирнулася. Це була простора зала площею сто п’ятдесят чи двісті метрів, абсолютно порожня.

Стіни, підлога й стеля були вкриті матеріалом на кшталт сніжно-білого лінолеуму, площини плавно переходили одна в одну без виражених стиків і кутів, у стелі було заглиблено численні люмінесцентні лампи.

Навіть шпильку приховати тут було б неможливо.

Посеред зали стояв знаменитий «кубик» — прозоре приміщення з грубого штучного матеріалу, зі стінами десь у п’ять метрів у довжину, в якому за столом, ніби клони, сиділи троє чоловіків у однакових костюмах. Тільки прем’єр був у черевиках.

Крім прем’єра, у «кубику» сиділи міністр культури і якийсь незнайомий їй чоловік. Кивнула головою на знак привітання і зайняла одне з вільних місць якнайдалі від міністра культури, якого вважала шкідливим телепнем. Від призначення, під час якого щиро зізнався, що хотів би очолити відомство оборони, але як немає того, що до вподоби, то що ж, буде важко; відтоді було тільки гірше.

Прем’єр зачекав, поки колір лампочки, встановленої посеред конференційного столу, зміниться з червоного на зелений — знак, що ввімкнено всі звукоізоляційні пристрої — і звернувся одразу до неї:

— Пані докторко, ви здогадуєтеся, в якій справі ми зустрічаємося?

— Очевидно, у справі фонду, за який я борюся від початку моєї каденції.

Її шеф поруч застогнав.

— Фонду? — Прем’єр був явно здивований.

— Фінансового фонду з внесків від антикварів та аукціонних домів, що дозволили б нам фінансувати пошуки втрачених творів мистецтва, а потім оплачувати послуги найкращих правників, щоб повертати їх Речі Посполитій.

Прем’єр дивився на неї з усмішкою політика, який усе розуміє і з усім погоджується.

— Отже… — почав він.

— Отже, ви навіть не знаєте, про що я кажу. Правда, пане прем’єре?

— Річ у тім, що це не є темою нашої розмови, — втрутився міністр культури. — До того ж, ми і без фонду чудово даємо собі раду. Безцінні твори повертаються до країни.

Подумала, що порахує від п’яти до одного й лише потім озветься, але вибухнула вже на трьох.

— Якщо ви не можете не шкодити, то хоча б помовчте. Держава не повинна вести переговори з терористами й платити злодіям, щоб повернути свою власність. Ваша діяльність призвела до того, що місяці праці пішли намарне. Я вважаю, що пан прем’єр має знати про це.

Прем’єр подивився на решту співрозмовників, ніби чекаючи, що хтось йому пояснить, про що йдеться. Допоміг міністр закордонних справ:

— Докторка Лоренц має на увазі, що ми повинні повертати знайдені твори юридичним шляхом, через визнання нашого права власності, таким чином, кожен виграний процес полегшує повернення наступного твору. Наслідком виплат антикварам чи власникам є те, що в світ іде сигнал: Польща платить. То чого хтось має погоджуватися на переговори?

Міністр культури безпорадно розвів руками.

— Але чи це моя провина, що якась приватна фірма хоче передати трохи своїх бабок на державну спадщину?

— Ви називаєте «Орлен» [10] ПКН «Орлен» (Польський Концерн Нафтовий «Орлен») — найбільша польська компанія, що займається нафтопереробкою та дистрибуцією паливно-мастильних матеріалів як оптом, так і через власну мережу автозаправних станцій. і PZU [11] PZU — польська страхова компанія. Одна з найбільших страхових компаній у Польщі, Центральній та Східній Європі. приватними фірмами? — невинно запитала Лоренц.

— Та годі вже, годі, не присікуйтеся одразу до слів.

Чоловік, який досі мовчав, досить промовисто вказав поглядом на прем’єра, і міністр культури припинив дискусію.

— Шановні, перепрошую, але питання про те, яку процедуру використовувати під час повернення наших утрачених скарбів, ми вирішуватимемо іншим разом залежно від компетенції міністерств. А зараз перейдемо до скарбу номер один. — Прем’єр глянув на Лоренц, аби побачити, яке враження це на неї справило.

Навіть не змигнула.

— Пані докторко, прошу познайомитися з генералом Марком Ґаґатеком, шефом Агентства розвідки. Пане генерале, докторка Зоф’я Лоренц керує відділом у справах реституції [12] Реституція — повернення за мирним договором майна, неправомірно вилученого під час війни. творів мистецтв у МЗС.