Ростистав Самбук - Марафон завдовжки в тиждень

Потрібен транспорт, вантажівка, без неї вагон не візьмеш, а цей чоловік може все, звичайно, доведеться віддати половину, та що поробиш, в їхньому ділі це не так уже й багато.

Рубас почав прикидати, кого ще з надійних людей можна взяти в долю, і не зразу помітив, що потік пасажирів біля виходу з вокзалу збільшився – отже, прийшов стрийський поїзд і зараз з'явиться Федір.

Рубас не без жалю полишив зручну лавку за кіоском – мусив про всяк випадок підстрахувати Федора, подивитися, чи не йде хто за ним, і в разі небезпеки забрати в нього валізку з рацією. Зрештою, все може бути й береженого бог береже.

Нарешті Федір вийшов на привокзальну площу. Роззирнувся, та Рубаса не побачив, проте дошукуватися не став і попрямував до трамвайної зупинки.

Рубас зітхнув з полегшенням: коли б Федір зняв кашкета і обтер хусточкою чоло – інша справа, тоді слід було непомітно забрати в нього валізу. Цей сигнал означав небезпеку й вимагав негайного Рубасового втручання.

Федір, не знявши кашкета, упевнено крокує до зупинки.

Звідки з явився комендантський патруль, Рубас так і не помітив. Та хіба й здивуєш когось патрулем на привокзальній площі? Весь час чергують, і до військових з червоними пов'язками тут уже призвичаїлися.

Федір мав надійні документи, які вже не раз перевірялися. Рубасові це було відомо, тому поява патруля зовсім не збентежила його. Він зробив невеличкий гак і попрямував до місця зупинки заднього вагона «шістки», знаючи, що саме сюди за попередньою домовленістю сяде й Федір. Рубасові належало підстраховувати Федора – мусив зайняти місце на задній площадці, подивитися, чи не вчепився хтось у білявого лейтенанта, і в разі чого відвести від нього небезпеку.

Рубас уже підходив до зупинки, коли почув постріли. Обернувся і побачив, як розстрілює Федір патрульних, як метнувся до заводської огорожі й впав, скошений автоматною чергою.

Нараз Рубасові захотілося і самому втекти – бігти швидше й швидше, аби спекатися небезпеки. Однак тільки заховався за якусь огрядну тітку з плетеними сапетами, наче вона й справді могла захистити його.

Люди метнулися до вбитого, але набігли якісь офіцери, відтиснули натовп, а Рубас усе тулився за сапетами. Нарешті підійшов трамвай і він, не вагаючись, один з перших протиснувся в нього й сів у самому кутку, притулившись за спинами пасажирів. '

До Богданівки трамвай тягнувся ледь не півгодини, більшість пасажирів встигла вийти, і Рубас зрештою заспокоївся. Зійшов за зупинку від кінцевої, він робив так завжди, за злодійською звичкою перевіряючи, чи не стежить хто за ним.

І одразу помітив молодика, який вистрибнув з передньої площадки. Чомусь Рубасове око зачепилося за цього хлопця, хоч зовні той був нічим непримітний – одягнутий в цивільне, зім'яті бавовняні штани, суконна куртка й засмальцьована кепка.

Молодик діяв не дуже впевнено: роззирнувся і почав про щось розпитувати тітку, а Рубас, лише сковзнувши по ньому поглядом, попрямував, не озираючись, до магазину за два квартали від зупинки. Він витримав характер і не озирнувся жодного разу, хоч спиною відчував: молодик учепився в нього. Подумав: певно, й перевірка документів у Федора була невипадкбвою, і кінець їм усім, починаючи з нього, Дмитра Рубаса, і кінчаючи самовпевненим Гаркушею. Але одразу осмикнув себе, здається, в нього вчепився тільки один «хвіст», з одним він упорається, і не все ще втрачене…

Рубас зайшов до магазину, де ранком продавали по картках хліб, зараз полиці були порожні – він підійшов до вітрини й побачив, як зупинився за півкварталу молодик у кепочці: удав, що розглядає щось за низьким парканом садиби, навіть перегнувся через нього, імітуючи свою повну незацікавленість Рубасом і магазином.

Рубас витримав ще хвилину, запитав у продавця, чи не привезуть увечері продукти, і вийшов, грюкнувши дверима. Повертаючи за ріг, куточками очей помітив, що хлопець посунув слідом.

Тепер Рубас ішов швидко, як ділова людина, котра знає ціну часу. Крокував, помахуючи правицею і трохи пригнувшись, немов собака, що йде по сліду, боячись збочити.

За наступним поворотом перетнув вулицю біля знайомої хвіртки – за парканом стояв будинок з мансардою, а за ним – це Рубас знав точно – через діру в паркані можна було дістатися до сусідньої садиби і вислизнути у глухий завулок. Хлопець у кепочці мусив хоч на кілька хвилин затриматися перед хвірткою, а цього Рубасові вистачало, щоб одірватися від нього.

Він грюкнув хвірткою недбало, наче ходив тут щодня, і попрямував до будинку впевнено – знав: господар утік з гітлерівцями, тепер тут мешкає кілька сімей, до них вештаються знайомі й родичі, вже встигли витолочити квіти й занедбати колись уходжене подвір'я.