Виктор Смирнов - Тривожний місяць вересень

— Націоналізм? Шовінізм? Це Горілому дуже до речі. Козир! Тепер можна грабувати й катувати білоруса за те, що він білорус. Єврея — тому що єврей… Східняка [5] Східняки — у бандерівців презирливе прізвисько жителів східних областей України. — за те, що народився по той бік Дніпра… Він не фашист у повному розумінні слова, цей Горілий, — він карний злочинець, бандит, грабіжник, але в тому й річ, що карний злочинець фашистові близький родич. Зауваж: гончарню колгоспну, цебто народну, громадську, Горілий прибрав до рук! Украв, адже так? Безліч добра в заарештованих награбував. Коней з племзаводів собі понавозив. Он воно як! Він і сьогодні ще намагається владу тримати. Не може згодитися, що фашисти виплюнули його, як кісточку з кавуна. Тепер він, бач, у бандерівці подався, в «ідейні». Це йому як прикриття для бандитизму. Та тільки смисл його життя один — беззаконня, сваволя і люта ненависть до Радянської влади. Він, Горілий, хоче ще попанувати тут, чогось сподівається! Зауваж деталь: був Горілий у фашистів офіційною особою, начальником допоміжної поліції, а як тільки фашизм згинув і повернулася Радянська влада, став бандитом. Логічно! Але на заваді йому такі, як ти. От і виходить, що, охороняючи радянський закон, ти і є найголовніший борець з фашизмом, кумекаєш?

Я забув про бліх та про тліючі в животі жаринки болю і повернувся до Гупана. Щось і справді розкумекувалося в голові, і моя робота «яструбка» в маленькому селі під назвою Глухарка раптом стала набувати якихось інших обрисів. У ній вбачався більший, аніж я гадав, смисл.

— У тебе дуже почесна справа, — сказав Гупан, — Захистити людей від бандюг-фашистів. І не просто захистити. Ти їм усією своєю поведінкою повинен довести, що наш радянський закон сильний, твердий і непідкупний. Людей тутешніх три роки гнув фашизм. Переконував: хто сильний, на боці того і правда. Та й годі! А ти повинен щоденно переконувати їх в іншому, кумекаєш? Ось у тебе зброя — перша ознака сили, переваги над іншими, а ти ніколи не використаєш цієї сили на шкоду людям, із користолюбства або помсти чи ще як… Бо хто ж ти є? Ти є представник Радянської, законної нашої, народної влади. Так що не проста оця «яструбкова» справа! А зараз давай лишень спробуємо заснути…

Він одвернувся до стіни, так що аж тапчан ходором заходив. Міліціонер ще раз стусонув мене коліном і наказав, що б там не було, заходити ліворуч. Видно, контузило його, коли він заходив праворуч, отож він і старався хоч уві сні уникнути тієї непоправної неприємності.

— Товаришу Гупан! — покликав я. — А ви не могли б дати мені яку-небудь загальну книжку про всі закони? Щоб зрозуміти суть?

— Суть-то ти знаєш, — пробурмотів начальник райвідділу. — А книжок багато. Ось звільнимось і займемося тобою. Я тебе до грамотних людей звожу, з мене яка користь? Я ж із слюсарів у НКВС прийшов. Важко мені все давалося… Але ти зрозумів, що, борючись за закон, ти в найголовніший боєць із фашизмом, га?

Тютюновий дим розсіявся, і знову запахло полином. Я простягнув руку, намацав рядом зброю і вмостився зручніше, так, щоб не дуже мені діставалося від охоронця, що штовхався. Тінь постового пропливла по стіні. Він тримав автомат напоготові, дулом уперед. Пора була тривожна, ще не для всіх у наших краях настав Час Закону.

…На світанні, коли матовий шар паморозі ще вкривав траву й листя, Гупан із своїми автоматниками вирушив до Ожина. У бричці з тілом Абросимова сидів той самий міліціонер, який уночі закликав заходити ліворуч. Очі в нього були сонні, смикалась повіка. Гупан і другий міліціонер їхали верхи, ще один кінь ішов на поводі за бричкою.

— Ти ось що, — тихо говорив, нахилившись до мене, Гупан, — ти спробуй розвідати, через кого могли просочитися відомості про приїзд Абросимова. Мабуть, не випадково вони наткнулися на бричку. «Планчик» той стривожив їх. Дуже мені незрозуміло, чому Горілий сидить під Глухаркою… Тут, безперечно, щось криється!

І вони швидко виїхали з двору. Гупан поспішав. Доля Ожина, який міг опинитися на шляху банди Шмученка, непокоїла його. Бричка м’яко підстрибувала на ресорах. Абросимова вони прикрили старим рядном, але нога звисла, і черевик розгойдувався в такт руху… Бандюги чомусь не зняли з Абросимова черевиків. У їхньому лісовому та болотному житті для діла, мабуть, годилися тільки чоботи. Та й черевик той був драний, невміло прошитий на закаблуку дратвою.

— Ну от, Попеленко, не дозволяють нам іти в УР, — сказав я своєму другові й помічникові.