Андрій Кокотюха - Останній раз

Вона не встигла забігти під міст. Автоматна черга випередила, спотворивши половину обличчя, тіло теж пошматоване кулями, мабуть, стріляли відразу кілька бойовиків. Рука її стискала «кольт». Вода змила кров із мертвого обличчя, та все одно передсмертного виразу на ньому прочитати не вдалося.

Антон погладив мокре волосся, підвівся, підхопив тіло під руки і, задкуючи, поволік до берега. Віта видавалася як ніколи важкою. Виволікши нарешті мертву на берег, Антон мішком опустився на траву і поклав мертву голову собі на коліна, машинально збираючи волосся з цілої половини обличчя і прикриваючи ним спотворену. Якийсь час він перебував у повній відключці, і потім важко буде згадати, про що ж саме думалося тоді. Мабуть, ні про що. А може, про кулю в голові одного із чотирьох бойовиків на мосту. А може, про те, що Віта знала — у револьвері її саме одна куля й залишалася , і невідомо, як би зреагував на це її коханий. Чи про те, що міг би звеліти їй вийти першою, підставляючи під кулі або, навпаки, даючи шанс. Чи про те, що сам не був певен, зріжуть його чергою, тільки-но вийде з-під мосту, чи почекають, поки вони вийдуть обоє, і так само не був певен, коли залишає їй більше шансів: йдучи першим чи пропускаючи вперед її. Але, швидше за все, він ні про що не думав, навіщо — все вже сталося... Просто мовчки пестив мертве обличчя, дивився, як тече вода, слухав її дзюрчання...

Антон викинув із кабіни джипа труп водія, як мішок із картоплею. На нього жбурнув труп бойовика, що сидів ззаду якраз за водилою, з того самого боку, кулі прошили скло акуратно, все ж таки він точно розрахував. Тіло Віти обережно, немовби вона була ще живою і лише спала, втомившись після важкого дня, поклав на заднє сидіння. Мотор машини не пошкоджено, на обстріляному джипі він заїде далеко в ліс, там поховає Віту і перечекає до ночі. З усього вмісту багажника понівеченого «БМВ» до салону джипа перекочувала лише сумка зі зброєю. Вона знадобиться, бо вночі треба якось повертатися у місто.

Там чекає ще одна справа. Остання.

Там чекає Круглий.

Малахов.

Січень 1997— січень 1998.

Ніжин— Київ