Андрій Кокотюха - Останній раз

Вони з’явилися через два дні. Їх було двоє. Вони заговорили англійською, але совкова шпана колишнього СРСР можуть хоч китайською цвірінькати і виряджатися у справжній «найк», справжні «вранґлери» чи «кельвін кляйни», пику не купиш ні в якому маркеті, вона як семафор, візитна картка співвітчизника. А ця парочка — типова шелупонь, мордила ще ті. Селіді був готовий до зустрічі і відразу перейшов на зрозумілу землякам мову спілкування.

— Завалюйте, парняги, завалюйте. Давно чекаю.

Реакція парочки була майже синхронною, вони не приховували подиву, але ж смішно слухати байки про телефонну кампанію, перевірки різні, хоча його телефон замогильно мовчав, як їм вдалося, не вдома все ж таки... Селіді навіть гостинно відступив, жестом запрошуючи гостей зайти, мордовороти рефлекторно пройшли, та вчасно згадали, що справді не зі світським візитом заявилися, та ще грек у них майже за спинами, а от спину супротивникові показувати небезпечно. Один із них, кирпатий і по-дитячому веснянкуватий, схожий на казкового Іванка-дурника, наставив на Селіді «кольт», другий, нехлюйськи неголений, причинив двері.

— Здоров, містере покійник, — мабуть, кирпатий ще на батьківщині надивився американської продукції класу «Б» і нижче, де подібні фрази мандрують з стрічки в стрічку і перекладаються гугнявим голосом, і зараз демонстрував власну кіношну крутизну. — А нічо в тебе тут, на тому світі. Давай, воруши копитами.

Дулом «кольта» він показав на двері до вітальні, і Селіді позадкував туди. Мордоворота посунули за ним, неголений крутив головою на всі боки. Зупинилися вони посеред кімнати.

— Кави не пропоную, випити теж, — Селіді зберігав спокій. Головне позаду. Вони не стрельнули відразу, отже, попереду розмова. Про що — невідомо, та це його мало цікавить. Про що з ними говорити? Але розмова таки стоїть у їхніх планах. Хай коротка, але розмова. Це — потрібний йому виграний час. — Так і будемо баньками лупати? Може, присядемо?

І першим опустився на канапу одночасно з різким вигуком кирпатого: «Не рипайся!» Та він уже сидів, поважно склавши руки на колінах. Навпроти канапи стояли два крісла, мордоворотам нічого не лишалося, як сісти на них. Неголений одразу вмостився зручніше, відкинувшись на спинку, кирпатий і надалі тримав Селіді під дулом револьвера.

— Забери пушку, не треба гратися. Ще стрельне випадково, — грек говорив спокійно, наче ця парочка гралася з ним, і зараз револьвер порсне водою замість свинцю.

— Чого ти розкомандувався?

— Я у себе вдома, хлопчики.

— Доньки твоєї це хата! — подав голос неголений.

— Ти диви, дізналися... Оперативно працюєте, молодці. Ну і чого вам треба? Тільки коротше, у мене літак за годину.

— Нема в тебе ніякого літака!

— Квиток можу показати.

— Засунь його собі в жопу! Вже ніхто нікуди не летить, знаєш анекдот?

— Гаразд, до цього ми ще дійдемо. Ти, синку, зброю все ж таки опусти, бо якщо ви справді побалакати зайшли, то під дулом ніяких розмов не буде. Краще просто зараз стріляй.

— Куди подінешся, — буркнув кирпатий, але дуло опустилося.

— Тепер я уважно вас слухаю. І спробуйте якнайшвидше, у мене справді обмаль часу.

— Нас просили закінчити одну роботу, — кирпатий картинно скривив кутик рота у посмішці, і Селіді зайвий раз переконався — парубійко задоволений собою, шкода, дзеркала нема, щоб збоку на себе подивитися. — Тільки спочатку декому цікаво, за скільки і як ти домовився з парочкою мудаків, котрим заплатили за те, аби вони красиво тебе грохнули. І взагалі цікаво, як це люди вибухають у машинах, а потім воскресають?

Селіді потер чисто поголене підборіддя великим пальцем правиці, старанно вдаючи роздуми.

— Якщо запропонувати вам зараз якусь суму, ви, напевне, відмовитеся. Або візьмете, а потім я отримаю кулю в голову? Чи не так? Шансів у мене нуль? — дурнувата посмішка кирпатого підтвердила, що він міркує правильно. — Моя смерть нічого не змінить, це швидше справа принципу, так? Я ось що подумав: тут просто вистава намічається. Мій труп десь підкинуть, а хтось потурбується, щоб історія моєї смерті прогриміла широко, що рука мафії мене таки дістала, як би там не старалися різні хитруни. Бійтеся нас! Що ж, непогана реклама, непогана.

— Щось ти таке женеш непонятне, — озвався із глибини крісла неголений.

— Я бізнесмен, як вам відомо, і не просто сам мислю практично, а й думаю, що інші теж не дурні, ставлю себе на місце партнера чи супротивника. В шахи граєте?