Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

……………………………….

Отакий Київ! Славний Київ, хароший Київ!

Стоїть собі на золотих горах, над сивим Дніпром, а святі та преподобні Антоній та Тодосій з іншими чудотворцями печерськими молять Бога за його.

І молять ретельно, молять добре, бо їм же більше робить нічого: на те й поставлені…

А в Харкові хоч би тобі поганенький святий був…

……………………………….

Ну годі!

Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.

– І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку [55]затірки й із’їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…

– А що скоїлось, Кіндрате Івановичу?

– Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки – тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився Богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай Бог простить, сниться мені, ніби я – моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище – так птиця падає.

Іду я до колодязя, реву… Змерз, як березова брунька… Реву:

– Не напувай мене холодною водою, бо заклякну…

А вона не розуміє… Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига…

Напивсь, реву, бо, чую, замерзаю, зовсім замерзаю…

Веде вона мене до хліва… прив’язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево:

– Їж, чорти б тебе були взяли…

А в хліві вітер аж гуде… Як дуне, так ніби в тебе яка чортяка сто голок устромила… Тупцююсь я на місці та:

– Ата-та-та! Ата-та-та!

А потім як зареву:

– Ой рятуйте! Ой хто в Бога вірує!

Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі:

– Чого ревеш?

– Та помилуйте, – кажу, – хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати? Пропаду! Їй-бо, пропаду!

– А я, – каже, – пропала? Я три роки, бодай тебе були вовки з’їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка…

Та по клубах держалном трісь!

– Стій, стерво! Змерзла? А закалялась… Й-и-и! Неоковирна.

Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком…

……………………………….

Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати:

– Палазю! Це я! Що ти робиш?

А вона вже сідає…

Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь.

Так, повірите, мокрий увесь… І дрижу…

Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.

……………………………….

Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері… А то хай йому абищо. Трохи не здурів.

……………………………….

Ага?!

Ви, певна річ, зразу:

– Іч, вигадали! Материнство й дитинство охороняєте, а батьківство так ні?!

Чудні ви люди, їй-бо.

Кулаки ж у вас є, чоботи ж у вас є? Навіщо ж вас охороняти? Хіба забули, що тисячу тисяч років аж до 11 жовтня 1924 року ми, батьки, прекрасним способом охороняли й охороняємо своє батьківство…

Хіба забули, нащо в жінки довге волосся, а в роті тридцять шість зубів?..

Хіба забули знамениті, класичні фрази:

– Погавкай! Уплутаюсь у патли – гадюкою крутитимешся.

Або:

– Як дам по зубах – не знатимеш, де збиратимеш!

Або:

– Наплодила – й гляди! Та щоб не підлазило до мене, а то як швиргону, то кавкне!

Та чимало взагалі є способів самому охоронити своє батьківство…

Охороняли ми його не погано…

До того охороняли, що довелося завести цілу організацію «Охорони материнства й дитинства»…

Організація ця, отже, є наслідки батьківської самоохорони…

У нас трохи не так зрозуміли цю прекрасну ідею «охороняти мати та дитину»…

У нас здебільша охороняють матір від дитини.

Наслідки: нема ні дитини, ні матері…

І люди ті переконані, що роблять велику і корисну справу.

– Нема, – кажуть, – матері, нема дитини, – й охороняти нікого не треба. І все гаразд… І ніхто не ремствує, що от, мовляв, у вас діти та матері занедбані…

Правильно…

І видатків нікоторих.

Хіба веретено так дорого коштує?..

Дрібниця…

Просто собі два десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи…

Пошепки:

– Бабусю! Гріх скоївся…

– Лягай, голубочко! Гроші принесла?

– Принесла.

– Лягай! Оче нашу, же єси на небеси!

– Ой!

– Уже, голубочко… У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж!