Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам про те, як вона пана любила:

Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дів чата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).

Далі…

Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.

Пригадайте:

«Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…

Далі…

Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:

Все їм! Все їм оддавай!

Хіба це не пошана царів та богів?

А оце, приміром:

Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшенно-бо любив він їх…

Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.

У «Заповіті» так якнайяскравіше виявилася його поміщицька ідеологія, його бажання великої земельної власності:

Бачите який?!

Не просить якихось півдесятин, а цілі лани, з кручами, з Дніпром…

До графині Браницької [54]хоче дорівнятися…

……………………………….

Так чий він?

Правда, їхній?!

Та воно таки так…

І «високо», і «передо мною», і «старий», і «Київ», і «над Дніпром»…

Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливним серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.

А Київ… Київ високо…

Київ – хароший…

Великий – це раз… Чепурний – це два… Певний себе – це три…

Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…

– На Тургенєвську!

– 75!

– Та…

– Пуд вівса сто!

Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.

Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п’ятдесят, а сто…

Київ білий тепер. Більше – білий і м’який… «М’якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…

І слизький, і блискучий Київ… І під ногами рипить…

А ще тижнів зо два – і Київ буде сірий, а потім бурий, а потім мокрий, аж ось поки!

– Што будіть? Што тольки будіть?! – казав мені хазяїн препаскудної столовки на Подолі, чоловічина пудів так на сім з гаком. – Власть невозможная, ви ж таки самі подумайте! Што будіть?! Ви ж тольки посмотріть, как линьоть, как двиніть! Потому – Бог видіть! Бог усьо видіть!

І я думаю, що таки «Бог усьо видіть». Крім того, якою халерою він мене нагодував у своїй їдальні.

Київ пишний… Вулицею Воровського (б. Хрещатик) до приїжджих усміхається й парфумами, та модними черевиками, та сукнями, та брилями-капелюхами й золотими годинниками та ланцюжками вихваляється…

І все блистить, і все хвилями сукняними на вітринах спадає… Так важно, так приваблююче…

«Отрез на брюки п’ять п’ятдесят»…

І крамарі в Києві хароші, і всі вони йдуть «навстречу населению»…

«Согласно постановлению СТО и идя навстречу населению, цены понижены на 25 процентов!..»

Щасливе населення!

Київ строкатий!

Афішами заліплений! І чорними, й червоними, і зеленими! І отакусенькими, і отакими, і отакенними!

І всі афіші змістовні, афіші цікаві, афіші для художнього розвитку київського населення конче й конче потрібні!..