Олексій Кононенко - Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя

Жовтуха(жовтея, жовтяниця) – жовчна хвороба, шкіра людини від жовтухи жовтіє «…аки цвет в поле». Лікували жовтуху гіпнозом або ще заганяли в щуку. Хворого примушували дивитися на рибу до тих пір, поки щука не засне і не пожовтіє, тобто, не забере хворобу. Щоб не захворіти жовтухою, носили на шиї бурштин.

Навія(невея, огнеястра) – від «нав», дух померлого, смерть; нави – покійники. В цій назві – зв'язок демонів-хвороб з деякими духами померлих. Навія – найстарша з сестер-лихоманок, вона найсильніша, якщо візьметься за людину – смерті не уникнути.

У слов'ян збереглося багато повір'їв, переказів, замовлянь та заговорів про хвороби.

«Звертаюся до вас, раб божий (такий-то), прошу, великі помічники, сказати мені: для чого виходять з моря-океану жінки простоволосі, для чого вони по світу ходять, відбивають від сну, від їжі, смокчуть кров, тягнуть жили, як черв'як, точать чорну печінку, пилами пиляють жовті кості й суглоби? Тут вам не хата-житло, не прохолода; ідіть ви в болота, в глибокі озера, за бистрі ріки і темні бори: там наїдки цукрові, напої медові, перини пухові – там буде вам хата-житло, прохолода по сю годину, по сей день, слово моє, раба божого (такого-то), кріпке-кріпке».

За повір'ями, 2 січня мороз і зима виганяють із пекла сестер-лихоманок з нечистю і ті шукають собі притулку серед людей в теплих оселях.

15 січня, на Сильвестра, знахарі проганяли хвороби заговорами та іншими магічними діями. Казали: «Сильвестр жене лихоманок за 77 верст».

Особливістю заговорів проти хвороб був перелік їхніх імен.

18 січня збирали сніг (перед Водохрещем) і тим снігом лікували недуги – оніміння ніг, головні болі, корчі.

На Максима, 11 травня, хворих на лихоманку відпоювали березовим соком.

2 грудня перші заметілі проганяють різні хвороби в яруги, урвища, тріщини, печери.

10 грудня північний вітер, якщо дме в цей день, змітає хвороби з землі.

Від лихоманки, малярії в народі знали гіркий полин, спориш, чортополох, хрін, траву «живучку», яку ще називали «лихоманочна трава».

Дух епідемії, повальної хвороби. Причиною масових захворювань вважали нечисту силу, непевну істоту, злого духа, якого треба було вигнати або не пустити на обжиту територію.

Щоб випровадити хворобу або запобігти їй, виконували спеціальні ритуали. Наприклад, щоб позбутися сибірської язви, робили людське опудало і викидали у вікно, а потім несли і закопували біля кладовища як дух хвороби. Вважали, якщо поселення в лісі, то мору можна не боятися: лісовик хворобу відведе. Щоб хвороба на худобу не прийшла з сусідніх поселень, на дорозі ставили ворота з жердин на зразок тріумфальної арки, обкладали землею і чіпляли на верхній перекладині ікону Георгія Побідоносця чи Іллі Пророка. Ще оборювали село. Скотину-падаль закопували там, де здохла, вважаючи, що так закопають дух хвороби. Коли зустрічали кого в час ритуальної оранки: тварину – вбивали, людину – лупцювали добряче, вважаючи, що то дух хвороби.

Хвороба дитини, коли маля не спить і увесь час б'є (сучить) ніжками. Жінки вважали, що то нічні духи – нічниці – лоскочуть ступні дитини, від чого вони блищать. Щоб вилікувати дитину, жінки виносили її на зорі на вулицю і тричі зверталися до зорі: «Зоря-зоряниця, забери безсоння-невгомоння, а нам дай сон-угомон».

Ще називають дитячу хворобу – лоскотун. Уявляли, що фантастична істота турбує малят уночі, лоскоче їх, не дає заснути. В замовляннях зверталися до сил небесних: «Матінко-Зоре вранішня, Матінко-Зоре вечірня, заберіть від немовляти лоскотуна, звільніть біле тіло, щоб воно до ранку відпочило».

Опівночницю ще називають лунатизмом, а людей, які хворіють на цю хворобу, – лунатиками, ночеходами. Цю хворобу виганяють сімома прутиками або сорочкою дитини, яку міряють взад-вперед і навхрест ниткою, потім кладуть під поріг, щоб лунатик не міг через неї переступити.

Дух дитячого страху, переляку. Від переполоху на дитину одягали сорочку задом наперед. Вважали, що переполох від собаки не такий небезпечний, собака сам той переполох вигавкає. Набагато небезпечніший переполох від злого і мовчазного гусака, що поженеться за дитям; та й укус гусака заживає довго.

Якщо переляк не проходив, сорочку дитини міряли навхрест ниткою, яку потім клали під поріг, щоб всі її топтали. Коли й це не допомагало – йшли до знахаря.