Сергей Александров-Снегирь - Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні!

І ось цей пам'ятник цареві в день річниці Великої Жовтневої революції націонал-більшовики з анархістами підірвали і кинули в річку.

А між іншим це три з гаком тонни чистої бронзи!

Річка в цьому місці неглибока. Максимум два метри.

Але вся заросла із-за повільного перебігу водоростями і ряскою.

Мужик-тракторист з погремухи «Копчений» прийшов до мене, як до підводному мисливцю з конкретною пропозицією: знайти «шматки імператора» на річковому дні.

І, природно, здати потім в підгодованих (!) приймальний пункт кольорових металів.

«Моржеві» передбачалося раздербаніть навпіл.

Від мене вимагалося пограти в нирки – знайти і прикріпити сталевий трос до цих бронзовим чушках.

А «Копчений», що мав таке поганяло за постійний випал на багатті обплетення з шматків крадених кабелів, мав своїм трактором витягнути корисна копалина на гора…

– Як що, так відразу Косою! – згадав фразу з «Джентльменів удачі»!

Мені треба було пірнати в крижану воду з маскою, трубкою і ластами, щоб знайти шматки бронзового ідола на дні. Гідрокостюма і акваланга у мене не було. Тоді ще дайвінг не був поширений.

На вулиці мінус двадцять. У воді плюс нуль. Річка вже місцями взялася льодком.

І треба було поспішати! У великій родині хайлом не клацай!

Таких як ми шустриков в нашій ельне (злодійському районі) навалом. Півміста відсиділо, півміста охороняє чи буде чалиться…

І я врубався в цю тему зі всією серйозністю, з усією відповідальністю…

Ми розвели на березі багаття, з собою взяли кілька пляшок горілки… для моєї «реанімації»…

Підірвали пару тротилових шашок, щоб скресла крига. Але від вибуху «імператор"з дна не сплив!

Я випив склянку, попльовував на руки і у вовняному спортивному костюмі поліз на дно!

Лазив, лазив, нишпорив, нишпорив… Мацав через водорості лижною палицею дно.

Вилазив погрітися біля багаття «вогняною водою» і знову в забій…

І мій спортивний азарт був винагороджений!

Ми почали підйом цих шматків наверх. Потім погрузили в причіп і відвезли куди треба… А що було потім, я розповім пізніше!

Строк позовної давності ще не минув! Але якщо б не «розчленований» бронзовий імператор, не бачити мені стартового капіталу як своїх вух! А так – виринув і реально піднявся! Від душі!

А то б зараз останній хрін без солі доїдав! І імператора підняв!

А «Копчений» тепер власник металургійного комбінату…

Кому потрібні рейки? Підженемо!

1997 рік

…«Гойдається на море буй…

…До нього пливе якийсь …дядько…

…Він довго плавав у буя…

…Але не знайшов там …ні… кого»…

Цього літа я був на практиці на Чорному морі, між Геленджик і Новоросійськом.

І ось, як-то у вихідний катаюся в бухті на водному велосипеді з подругою… Велосипед взяв напрокат на пляжі.

Сонце засліплює, відбиваючись від морської поверхні. Вода – смарагдова! Дівчина – в самий раз!… Все по розуму!…

…І потрібно!…

Ми катаємося. Я педалі кручу, кручу зі скрипом. Швидкість невелика, особливо проти хвилі важко йти…

Як кінь педальний!

Раптом бачу: якісь хлопчаки, теж на водному велосипеді, наблизилися до іржавої-прержавому буйка з ріжками, порослому мідіями… І буйок до того ж весь у водоростях заплутаний!…

Пацани плавали біля буйка і вже хотіли залізти на нього і пригнати до берега…

І тут у мене всередині все похололо!…

Це була глибоководна магнітна міна, яка з часів війни закріплена на тросі стирчала у воді. Вона призначалася для великих суден і субмарин. А тут після шторму іржавий трос обірвався!…

Я закричав хлопцям, щоб вони негайно відпливли від цього смертоносного «кульки» і терміново відправив їх з моєю подругою на берег, викликати саперів з порту.

А сам повернувся охороняти небезпечну зону, щоб яке-небудь судно не наблизилося і не вибухнуло.

Сапери прибули на катері години через два. Я, звичайно, запарився без води на цьому водному велосипеді. Вітром мене і бомбу віднесло на кілометр в море. Сапери висловили мені подяку за цей «буйок з ріжками».

Вони відтягли його на глибину, подалі від берега, де і підірвали його.

Від вибуху піднявся водяний стовпчик метрів на сто, а хвилі пішли метра в три заввишки, як маленьке цунамі! Але ми це все вже спостерігали з берега. Задоволені й щасливі!