Нил Гейман - Скандинавська міфологія

Тор вирушив на схід, щоб воювати із тролями. Без нього в Асґарді стало спокійніше, але й менш безпечно. Це було ще в сиву давнину, невдовзі після того, як аси з ванами уклали мирний договір, коли боги все ще будували свій дім і Асґард був незахищеним.

— Ми не можемо весь час покладатися на Тора, — сказав Одін. — Нам потрібен захист. Прийдуть велетні, а з ними і тролі.

— І що ти пропонуєш? — запитав Хеймдалль, охоронець богів.

— Побудувати стіну, — відповів Одін. — Таку високу, щоб її не могли подолати крижані гіганти. Таку товсту, щоб крізь неї не міг пробитись навіть найсильніший троль.

— Будівництво такої стіни — настільки високої та товстої — займе у нас багато років, — сказав Локі.

Одін кивнув на знак згоди.

— Так чи інакше, — мовив він, — а нам потрібна стіна.

Наступного дня в Асґард прибув чужинець. Це був дужий чоловік, убраний в одяг коваля, а за ним плентався кінь — чималий сірий жеребець із широкою спиною.

— Подейкують, що вам потрібно збудувати стіну, — почав чужинець.

— Продовжуй, — звелів Одін.

— Я можу збудувати вам стіну, — вів далі чужинець. — Вона буде такою високою, що навіть найвищий гігант не зможе через неї перелізти, і такою товстою, що й найсильніший троль її не проб’є. Я можу збудувати її, кладучи камені так щільно один до одного, що навіть мураха не знайде, де пролізти. Я побудую стіну, яка вистоїть багато тисяч років.

— Це ж скільки часу треба, щоб звести таку стіну, — докинув Локі.

— Часу потрібно зовсім небагато, — відповів чужинець. — Я можу збудувати її за три сезони. [3] Рік у скандинавів поділявся на два сезони — літо й зиму, по 6 місяців кожен. Завтра перший день зими. Пройде зима, літо, потім іще одна зима — і стіна буде готова.

— Якби тобі вдалося це зробити, — мовив Одін, — що б ти попросив за свою роботу?

— За свої послуги я прошу небагато, — сказав чоловік. — Всього три речі. По-перше, руку прекрасної богині Фрейї.

— Це не так вже й «небагато», — зауважив Одін. — І я не здивуюсь, якщо Фрейя матиме власну думку з цього приводу. Які дві інші речі?

Обличчя чужинця розплилося в зухвалій посмішці.

— Якщо я збудую вам стіну, — сказав він, — то за це ви дасте мені руку Фрейї, а також сонце, яке світить на небі вдень, і місяць, який дає нам світло уночі. Ось три речі, які я прошу у богів за будівництво стіни.

Усі боги звернули погляд на Фрейю. Вона мовчала, стиснувши губи, а її обличчя пополотніло від гніву. На шиї у неї висіло намисто Брісінґамен, яке, торкаючись шкіри, світилося, мов полярне сяйво, а волосся було перев’язане золотою стрічкою, майже такою ж яскравою, як воно саме.

— Іди почекай надворі, — звелів Одін чужинцю. Чоловік пішов, але спершу запитав, де знайти харч і воду для свого жеребця, якого звали Свадільфарі, що означає «Той, хто вирушає у нещасливу подорож».

Одін потер лоба, а тоді повернувся і поглянув на усіх богів.

— Ну? — запитав він.

Боги водночас заговорили, висловлюючи невдоволення.

— Тихо! — спинив їх Одін. — Говоріть по одному!

Боги і богині висловили свою точку зору: всі вони схилялися до однієї думки: Фрейя, сонце і місяць були надто важливими та цінними, щоб віддавати їх чужинцю, навіть якщо він зможе побудувати потрібну стіну за три сезони.

Окрім того, Фрейя також вважала, що чоловіка треба побити за зухвалість, а тоді викинути з Асґарда, щоб він забирався геть.

— Отже, — сказав Бог-отець Одін, — рішення прийнято. Відмовляємось.

У кутку зали хтось сухо прокашлявся. Так кашляють, коли намагаються привернути до себе увагу, тож боги обернулися і поглянули в той бік. Вони побачили Локі, який усміхався, піднявши вгору вказівного пальця, немов хотів оголосити щось важливе.

— Гадаю, мені слід звернути вашу увагу на те, — почав він, — що ви упускаєте дещо важливе.

— Не думаю, що ми щось упустили, о найневгамовніший із богів, — в’їдливо мовила Фрейя.

— Жоден із вас не звернув увагу на той факт, — продовжив він, — що, чесно кажучи, чужинець пропонує зробити щось вкрай неможливе. Ніхто з живих істот не може побудувати таку високу і товсту стіну, як він описав, та ще й за 18 місяців. Таке не під силу ні велетню, ні богу, не кажучи вже про смертних. Ставлю на це свою шкуру.

На цих словах усі боги закивали, схвально забубоніли, та й узагалі здавалися враженими. Усі, крім Фрейї, — вона вочевидь розлютилась. — Ви дурні, — заявила вона. — Особливо ти, Локі, бо вважаєш себе найрозумнішим.