Іван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвіт

– Про що ж він розмовляє в келії, як часом зійдуться гості? – спитав Копронідос. – Розказує, які штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червоні щоки та високі перси одної удовиці… Вона тут недалечко од монастиря й живе, – сказав келійник i зареготався на все горло.

«Отже ж, варто закидати мережі в цьому монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія… Чотири ціновиті осятри маю на приміті… 3 котрого б почати… – думав Копронідос. – Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…»

Копронідос сам пробував послушником в усяких монастирях у Греції та Болгарії i добре дізнався за норови й звички монастирських осятрів.

– Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? – сказав ніби сам до себе стиха Копронідос.

– Ого-го! Не крикливий! – обізвався послушник. – Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом і приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келії, то по садку.

«Ну, з цього страшно починать: не піде в мої мережі; треба почитати з святих та побожних… хоч би з грошовитого лапіги, що не любить вештаться та ходить, мов качка… з отця Палладія: тут мені буде менше притичин», – подумав Копронідос і встав з лавки та й розпрощався з келійниками.

Другого дня, тільки що вдарили в дзвін на ранню службу божу, Копронідос прийшов до церкви. Отець Палладій сидів коло низького аналоя. Кругом його стовпились сільські бабки, прочанки. Отець Палладій записував у книгу «жертви» бабок: бабки та й молодиці наймали акафісти, молебні та панахиди. Копронідос держав у руці здоровий пучок півоній, нарцисів та тюльпанів, а під пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодиці товпились кругом отця Палладія, неначе овечки кругом ясел з сіном. Копронідос поклав на вікні свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потім став навколішки височенько на сходах і молився, доки баби одійшли од отця Палладія. Тоді він узяв з вікна букет та те, що було загорнуте в хустині, і якось по-лисичому, навшпиньки підступив до отця Палладія й поклонився йому до пояса.

– Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божію і поставить перед чудовним образом богородиці, – сказав солодким, благочестивим голосом Копронідос і подав отцеві Палладієві здоровий пучок квіток.

Отець Палладій підвів толову й хотів покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву і тільки тикнув рукою з пером на чудовний образ і на букети квіток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрівцем.

– А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну і єлей, – промовив нишком, якось смирно Копронідос і почав розв'язувать червону хустку. – Прийміть, отче Палладію, і пом'яніть мене в ваших святих молитвах, – сказав Копронідос.

– Яке ж ваше святе ймення? – спитав отець Палладій, вже ласкавіше дивлячись на грека.

– Раб божий Христофор, – сказав тихо Копронідос.

– Ви ревні до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримітив, – обізвався отець Палладій. – А з яких ви будете?

– Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолі маю діла торговельні: скуповую та перепродую пшеницю, – сказав Копронідос.

Отець Палладій несподівано схопився з місця.

– Як же вас звати? – спитався Палладій.

– Христофор Хрисанфович Копронідос. Прошу вашого благословення і знайомості.

Отець Палладій поблагословив його великим хрестом і подав йому по-панібратські руку. Копронідос, одначе, поцілував ченця в руку.

– Спасибі за жертву, спасибі!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прієм вашу жертву! Дякую господові милосердному за те, що вас напутив, навів на добру путь.

– А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир… та говорити в церкві… якось гріх… Ви загаєте для мене багацько часу… – сказав Копронідос, запикуючись.

– То прошу до мене в келію після служби божої! Там ми за чайком і побалакаємо, – сказав отець Палладій.

Він подав Копронідосові руку на прощання, здоровою кремезною ходою пішов до олтаря й так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула і вкрила вирізані й позолочені квіти та виноградне листя на колонах іконостаса.