Андрій Чайковський - Сагайдачний

Ректор був з того невдоволений і сказав відразу:

— Ви помилилися. Того Жмайло не міг зробити. Як ви сміли робити суд без мене?

— Бо то була справа вашої милості.

Смотрицький каже:

— Бідний хлопець, я знаю, що він не винен.

Марко перележав цілу ніч у гарячці, а Петро не лишав його ані хвилі самого. Піклувався ним, як малою дитиною. Від того часу Марко не приймав ніякої поживи. Поклав собі вмерти голодною смертю.

— Не варто жити на світі, де живуть такі злобні люде, що на неправду хрест цілують.

— А то б то ти зробив потіху рудому діяконові, коли б справді помер. Я з ним так ще порахуюся за те, що костей своїх не позбирає. Слухай, Марку, викинь з голови ті дурні замисли, їж, щоб набрав сили. Пам'ятай, що з весною ми плюнемо на ту школу і махнемо на Запорожжя. Аж тепер мені ясно стало, що нам робити, хоч так довго вагались. Але перед тим розправлюсь із кривоприсяжником, щоб він і під землю сховався.

Тими словами уговорив Петро Марка. У нього віджила охота до життя і почув вовчий голод.

— Спасибі тобі, Петре, що ти мене врозумив, справді воно так краще. Нащо нам, молодим, загибати?

Петро пильнував хворого і не ходив у школу. Це не подобалося вчителям. Вони взяли це за зухвальство. Послали до Петра.

— Кроком відсіля не рушуся, поки Марко не подужає.

— То непослух! — говорили вчителі. — Такого пропустити не можна. Непослух треба проломити силою.

На те не хотів ніяким чином згодитися ректор:

— Ви з глуздів збилися. Петра би хвалили за його гарне, побратимче серце, що друга не лишає в біді, а ви його карати хочете, ще, може, й різками? А що зробите, як за Петром вся школа стане? Вже за одне безправство вся школа гуде. Не доливайте олію до вогню, бо хлопці збунтуються, а тоді що?

— Хіба ж нам бунту боятися? А княжі гайдуки для чого?

— Ось куди мірите! Княжими гайдуками побивати княжу школу? Проливати кров дітей, яких князь повірив вашій опіці і за це вам добре платить?

Ректор чимраз більше гарячився.

— Все пішло з наклепу диякона. Підождіть! Ще вам за Жмайла від князя дістанеться. Хлопці самі пожалуються, коли князь вернеться, і я не замовчу. Школа під моєю управою. На те, що задумуєте, я не дозволю. А коли б ви ще раз таким безглуздим засудом довели до бунту, до проливу крові і споганили цим нашу школу, тямте, що князь прикаже вам голови познімати.

Опір ректора мов студеною водою їх облив. Вони налякались. Один складав вину на другого. Справді, може бути з того халепа. Треба б якось Жмайла задобрити.

Та відомо на світі, що один промах родить другий, особливо як людина, що раз промахнулась, не старається зрівноважитись, а хоче промах направити загаряча.

Пошептавшись між собою, урадили задобрити його червінцями.

Послали одного даскала з червінцями. Він прийшов до Маркової лежанки і звітався з хлопцями, та вони ні словом до нього не відзивалися, а балакали між собою, начеб його не було. Даскал щось говорив, а далі всунув Жмайлові червінці під заголовок. Марко, почувши щось тверде, вийняв гаманець з-під заголовка.

— А це що? — питає грізно.

— Це ректор посилає за терпеливість.

Марко почервонів, як рак, і шпурнув даскалові гаманець у лице.

— Йди до диявола! Ти зневагу і кривду червінцями хочеш заплатити, і то шляхтичеві?

Даскал, бачачи, що ще й Петро затискає кулаки, підніс гаманець із землі і мерщій втік зі спальні.

— То, моспане, не жарт. Бунтар зухвалий, але його конче треба вилічити, заки князь верне.

— Треба до нього лікаря послати, а коли не схоче, то вже й не гріх буде сили вжити. Послали княжого лікаря.

— Йди геть, бо голову розіб'ю! — кричав Марко. — Напосілися не давати мені супокою — я сам видержу без тебе.

Та лікар привів з собою помічників, бо його упередили, що без опору не піде.

Тепер виступив Петро в обороні побратима. В його руці блиснув ніж.

— Котрий з вас хоче піти перший чортові в зуби? Виступай!

Помічники лікарські не вступалися. Та тут зчинився пекельний галас. Хтось крикнув, що хочуть Петра бити. Бурсаки збігались з усіх усюдів. Інші повибігали зі школи. Кожний хапав, що під руки попало.

— Не дамо знущатися над нами, досить пролляли крові. Бийте напасників!

В цілій бурсі настало пекло. Лікар втік мерщій. Повтікали й даскали, а ректор каже, заломлюючи руки:

— Що ви наробили? Подуріли? Що я тепер зроблю?

Ректор пішов сам до бурси. Його дуже всі поважали й любили.

— Діти! Що ви робите, що з вами сталося? Бог з вами, заспокойтеся. Слухайте, я знаю, що Жмайлові зробилася кривда, і справа піде перед князя. Чого ви так?