Адріан Кащенко - Оповідання про славне військо запорозьке низове

Зброя у запорожців була дуже різноманітна: у XV та XVI віках перевагу мали сагайдаки із стрілами, списи, келепи та гаківниці; пізніше ж зброєю запорожців були: рушниці або мушкети, шаблі, списи й пістолі. Опріч того, у всі часи не останню ролю між зброєю запорожців грали чингали, одібрані од турків ятагани й ножі.

Мушкети й рушниці були у запорожців не однакові, а хто яку добув. У одного постріли з рушниці досягали лише кроків на 100, а у інших й на 300. Шаблі були теж дуже різноманітні: хто не бував ще у походах — мав просту шаблю у дерев'яних піхвах, а хто побував та одняв у татарського мурзака чи у польського пана, той носив шаблю з срібним держалном і у срібних піхвах або у шкіряних, цяцькованих камінцями; кому ж пощастило одібрати зброю у турецького паші, так той мав шаблю часом і з золотим держаком, цяцькованим самоцвітами.

Те ж саме треба сказати й про останню зброю і про додатки до зброї — ладунки й кесети для куль, порохівниці, сідла, стремена, уздечки й інше. Всякий мав зброю таку, яку спромігся купити або яку добув од ворога.

Гармати у запорожців теж були дуже різноманітні, бо самі запорожці гармат не виробляли, а стріляли з таких, які пощастило добути од ворогів. Кількість гармат у війську була дуже не однакова. Траплялося, що після щасливого походу на море, запорожці привозили на Січ кілька десятків гармат, захоплених по турецьких галерах; траплялося ж, що при лихій годині вони позбувалися й своїх гармат.

Військовим флотом Запорозького Війська були виключно чайки, що звалися також байдаками. Правда, були випадки за часів Самійла Кішки та Сагайдачного, що запорожці користувалися у боях і кораблями, та тільки ті кораблі були не запорозької будови, а захоплені у турків. Чайки ж запорожці виробляли самі й будували їх так: днище чайки видовбувалося з товстої липи; до того днища прироблялися дубові ребра, а на ребра набивалися боки з товстих дубових дощок. Вироблена чайка мала сажнів до десяти у довжину. Після того її конопатили, приробляли на обох кінцях чайки чердаки, по яких під час походів переховувалися харчі й зброя. Під боками чайок прив'язувалися товсті в'язанки з очерету, щоб чайка не могла йти на дно, хоч би її зовсім залило водою. З обох боків чайки було по 15-20 весел, посередині ж прироблявся станок з щоглою на одне вітрило. На одному з чердаків під час походу на море ставилася і добре прибивалася кухва з солодкою водою, а на другому було прироблено стерно. У тих випадках, коли чайками доводилося плавати Дніпром через пороги, то до чайки додавалося ще й друге стерно на передньому чердаці.

Кількість чайок у Війська Запорозького не завжди була однакова. Під час занепаду Війська або під гнітом заборон з боку польських правителів кількість чайок у запорожців зменшувалася до десятка або двох, коли ж виявлялася спромога йти на море й на турецькі городи, запорожці вміли за два тижні зробити кілька десятків нових чайок. Іноді у Війську малося до трьох сотень чайок, але у один похід так багато чайок ніколи не виходило. У найбільших морських походах за часів Сагайдачного у море виходило до 150 чайок, а позаяк всяка чайка піднімала од чотирьох до шести десятків козаків, то у тих походах брало участь біля 7500 запорожців.

Празникова одежа запорожців складалася з жупана з вильотами, каптана кольорового, широких червоних або інших кольорів штанів, пояса з китайки, шапки з виндихи, обшитої навхрест позументом, та з вільчуги (бурки).

У походи запорожці виходили у найпоганішій своїй одежі, з походу ж верталися у тій одежі, яку добували на війні.

Часом напади запорожців на турецькі землі повставали з того, що у них поносилася одежа, що вони, як казали, були «босі й голі», дома ж, під час рибальства та полювання, запорожці здебільшого ходили тільки у найпоганішій своїй драній одежі, крізь котру світилося тіло. Зате коли запорожець виїздив на Україну гостювати, то убирався в кармазиновий жупан, обував червоні сапянці, вичищав, як скло, свою зброю й збрую на коні так, що весь грав і сяяв навдивовижу селянським парубкам та дівчатам.

Коли Військо Запорозьке виступало у похід суходолом, то поділялося воно не на курені, а на полки так, що полк складався з козаків трьох і чотирьох куренів або з охочих козаків від усіх 38 куренів. На ворогів запорожці наступали хутко, у бойовищі були дуже рухливі і, щоб менше страчувати товариства, не били всією силою прямо на ворожий табір, а завжди заходили його з боків, навіть забігали ззаду. Билися вони завзято, забуваючи про своє життя, у бранці не давалися і ран своїх не помічали, аж поки падали непритомні. Їм не було для кого й для чого берегти своє життя, бо не мали ні жінок, ні дітей, ні господарства. Зате й ворогам не було од них милосердя — рубали й кололи ворогів, поки у руках ставало сили. У бранці ворогів не брали, хіба що вже обридало лити кров; коли ж вороги починали тікати, то запорожці гнали їх, аж поки було всіх повистинають або подавлять кіньми.