Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Сказавши, що лягає спати, Ґендзі покликав Укон розтерти йому ноги. «Молодим жінкам не до вподоби такі обов’язки. А от з давно знайомими можна порозумітися», – мовив він, і служниці тихенько хихикнули: «Ну, що ви?.. Та хто з нас не готовий прислужитися вам?.. Що за дивні жарти?» – «А втім, надмірна дружба між давніми знайомими може викликати підозру в нашої господині. Тож нам треба остерігатися», – усміхаючись, сказав Ґендзі, звертаючись до Укон. Його приязному виразу обличчя вельми пасувала манера жартувати, що з’явилася у нього останнім часом. Тепер, коли Ґендзі не був надто обтяжений державними справами і мав досить багато часу для власних розваг, він жартував з жінками, навіть з такими немолодими, як Укон, намагаючись вивідати, що в них на душі.

«То кого ж ви там зустріли? Може, познайомилися із відомим монахом і привезли його до столиці?»

«О, як ви могли таке подумати? Ні, я знайшла дочку Юґао, що розтанула колись, немов роса на пелюстках «вечірнього лиця»…»

«О, це справді була дуже сумна історія! То де ж вона досі перебувала?» – запитав Ґендзі, а Укон, не наважуючись відкрити йому всю правду, відповіла: «Дуже далеко звідси, в гірському селищі… З нею були деякі колишні слуги. Ми довго згадували про минулі сумні часи…»

«Ну, добре, але про це розповісте потім, наодинці…» – спробував він зупинити Укон, але Мурасакі, почувши, сказала: «О, ви просто нестерпні! Я все одно нічого не чую, бо хочу спати», – і затулила вуха рукавами.

«І яка вона на виду? Не гірша від матері?» – запитав Ґендзі, а Укон відповіла: «Я не думала, що вона буде такою, як мати в молодості, але вона таки виросла справжньою красунею».

«Цікаво… На кого ж вона схожа? На нашу господиню?»

«Та що ви, звичайно, ні».

«Можливо, звучатиме надто самовпевнено, але якби вона була схожа на мене, можна було б про її красу не хвилюватися», – промовив він з таким виглядом, ніби йшлося про його власну дочку.

Невдовзі після цієї розмови Ґендзі покликав до себе Укон, щоб поговорити з нею наодинці. «А чи не могли б ви привезти її до мене? Вже багато років я часто з жалем згадував, що не знаю, куди вона пропала, і дуже радий, що вона нарешті знайшлася. Тільки от прикро, що досі я з нею не зустрівся. А от сповіщати про неї її батькові [55] Тобто То-но цюдзьо (тепер міністр Двору). навряд чи варто. В його домі чимало своїх дітей, з якими він має багато клопоту, тож їй з її непевним становищем буде важко до них пристосуватися і вибитися в люди. Я ж маю мало дітей і можу сказати, що випадково знайшлася ще одна дочка. Я дам їй таке виховання, що через неї втратять спокій всі столичні гульвіси», – сказав Ґендзі на превелику радість Укон.

«Я зроблю все, як ви кажете. А міністрові Двору ніхто, крім вас, не зможе розповісти таємниці. І якщо на пам’ять про матір, що передчасно покинула цей світ, ви потурбуєтеся про майбутнє її дочки, то частково зменшите свою провину…» – сказала Укон.

«Невже ви мене в чомусь звинувачуєте? – насилу всміхнувся Ґендзі, й на його очах блиснули сльози. – Усі ці роки я постійно думав про те, як, на жаль, раптово обірвалася зустріч з нею. Серед жінок у садибі на Шостій лінії немає жодної, яка вабила б мене так само, як ваша пані. Всі вони мали досить багато часу, щоб переконатися в моїй вірності, крім неї, що, передчасно покинувши цей світ, тільки вас залишила мені на пам’ять. Про неї я не забуваю ні на мить, тож якщо приведете сюди її дочку, буду щасливий, що сповнилося моє заповітне бажання…» І Ґендзі написав дівчині листа. Згадавши, якою прикрою була для нього зустріч з Ханацірусато, він побоювався, що й цього разу його чекає жорстоке розчарування, бо роки, які вона провела в глушині, напевне, залишили слід на її вихованні та зовнішності. А тому насамперед він захотів побачити, яку відповідь вона дасть. Його лист був, як і годиться в таких випадках, зразково-поважним з такими словами наприкінці:

З цим листом вирушила сама Укон, яка переказала панночці все, що сказав Ґендзі. Крім листа, вона привезла подарунки – вбрання для дівчини та її служниць. Очевидно, він розповів про все Мурасакі, яка допомогла йому порадами, що і якого крою та забарвлення вибрати з Високого імператорського гардеробу, чим, звісно, вельми вразила годувальницю та її провінційних супутниць.