Бгаґавад-ґіта

36. Той, хто над собою не владен, не звідає йоґи.
Владання собою і вправи — до неї дорога».

37. Та Арджуна знову спитав: «А який шлях такого,
Що серцем відпав і від йоґи й від діла земного?

38. Обидва шляхи поминувши, чи він не загине,
Чи геть не розтане, як в літньому небі хмарина?

39. Скажи-но мені, укріпи мою душу, о Боже:
Ніхто, окрім тебе, розвіяти сумнів не зможе».

40. «Ні тут, ні по смерті ніхто не загине, мій сину,
Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину?

41. По смерті віки перебувши в обителі Божій,
В щасливому домі він знов народитися може.

42. А може з’явитись в родині йоґинів, одначе
Народження це буде, Арджуно, в світі найважче.

43. З минулих народжень єднання із сутнім зосталось,
В новому житті — осягати нову досконалість.

44. І вправи колишні нову відкривають дорогу.
Тож веду збагне, хто раніше збагнув тільки йоґу.

45. Той йоґин, що розум приборкав і сумніви знищив,
Ціною колишніх народжень йде шляхом найвищим.

46. Йоґ — вище пустельних аскетів і мудрих він вище,
І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще.

47. Але поміж ними найперший, хто відданий буде
Одному мені лиш, — найвище блаженство здобуде».

1. «До мене прихилений серцем усім, — мовив Крішна, —
В оселі моїй мою сутність ти звідаєш віщу.

2. Що мудрістю є, зрозумієш, що тільки знаннями,
А це осягнувши, важливіше візьмеш до тями.

3. Чи з тисяч людей хоч один досконалості прагне,
А з тих, хто осяг її, хто мою сутність осягне?

4. Земля, і вода, і вогонь, і ефір, і повітря,
Емоції, розум, і тіла оселя — пракріті,

5. То нижча моя восьмигранна природа, а звідси —
І вища, безсмертна душа, що об’єднує світ цей.

6. Істоти всі — з лона її, маєш це зрозуміти,
Начало й кінець я усього, що міститься в світі.

7. Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.

8. Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.

9. В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.

10. Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.

11. Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.

12. Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.

13. Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
Я ж — вічний і вічно над ними я матиму владу.

14. Три ґуни складають мою предковічную майю,
Хто прагне мене, перепони для того немає.

15. До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
Опіку над ними взяли уже демони темні.

16. Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.

17. Найперше — правдивий і чесний, що вірить в єдине.
Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.

18. До мене подібним мудрець є у суті духовній,
В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.

19. В потоці життя зазнає він народжень багато:
„Господь є усе», — мислить важкодоступний магатма.

20. Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —
Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.

21. Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
Йому непорушну його посилаю я віру.

22. Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
Від неї бере, хоча мною усі вони дані.

23. Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —
Приходять мої послідовники тільки до мене.

24. Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,
Вони мене неперебутнього зовсім не знають.

25. Я недосягненний, я схований в майї духовній,
Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.

26. Я знаю усе, що було і що має настати,
Про мене одного заказано смертному знати.

27. Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.