Публий Овидий (Назон) - Метаморфози

220] Знак подаю, що це бог завітав - тоді з челяді кожен

221] Виявив шану мені. Лікаон же, злобливо всміхнувшись,-

222] «Я пересвідчуся,- каже,- й то скоро, кого тут вітаєм -

223] Бога, чи смертну людину, й сумнівною правда не буде».

224] Вбити намислив мене, й тільки темряви ждав, щоб неждано

225] Вдарить ножем. Ось такі полюбляє він пошуки правди.

226] Й тим не вдоволений, він полоненика з роду молосців

227] Слугам велить привести; перетявши нещасному горло,

228] Варить по куснях його у киплячій воді, а частину

229] Смажить, розвівши вогонь. І як тільки на стіл перед мене

230] Він тії страви поклав - я метнув блискавицю вогненну -

231] й дім нечестивий упав, нечестивця-господаря гідний.

232] Втік він, жахнувшись, кудись на поля, і там на безлюдді

233] Вовком завив, хоч хотів щось промовити; лють його хижа

234] Піною в пащі взялась - на худобу ще й нині звертає

235] Вбивчий свій зуб, ще й сьогодні він кров'ю упитися радий -

236] Шерстю наїжився весь, замість рук уже лапи у нього.

237] Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети:

238] Та ж сивина де-не-де, той же темної дикості вираз,

239] Той же в зіниці вогонь, та ж в усьому подібність до звіра.

240] Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі

241] Гріх поселивсь! Куди оком не кинь - всюди злоба, насильство,

242] Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше

243] Хай-но поплатяться,- вирішив я,- раз того заслужили».

244] Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,

245] Гніву йому піддає, а частина - лиш годиться мовчки.

246] Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському

247] Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,

248] Люду позбавлена? Хто нам"- питають - запалить у свято

249] Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?

250] Він заспокоює їх: «Ці турботи беру я на себе,

251] Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок

252] Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії».

253] Вже блискавицями мав він ось-ось позакидувать землю,

254] Та побоявсь, щоб од того вогню сам етрір божественний

255] Не спалахнув, щоб і вісь світова водночас не згоріла.

256] Втім, пригадалося й рішення Долі: що має настати

257] Час, коли море, земля й величавого неба склепіння

258] Враз спалахнуть,- і довкіл світова запалає будова.

259] Тож блискавиці, що в кузнях кіклопів кувались, одклавши,

260] Шлях протилежний обрав: увесь люд йому спало на думку

261] Знищити в хвилях, проливши дощі з неозорого неба.

262] Вмить у печери глухі запроторює він Аквілона,

263] .3 ним і всі інші вітри, що розвіюють хмари, і тільки

264] Нотові волю дає. Вилітає на вогких він крилах,

265] Грізне обличчя його - в чорноті дощового завою, [20]

266] В хмарах важких борода, сивиною спливають потоки,

267] Хмари вповили й чоло, струменить йому з крил і з одежі.

268] Тільки-но руку важку покладе він на тучі розлогі -

269] Тріскає грім і з висот водночас проливаються ріки.

270] Ось і Юнони вістунка ясна в різнобарвнім убранні

271] Воду Іріда бере, щоб до хмар донести її знову.

272] Вилягли буйні лани, й не судилось тоді хліборобу

273] Жниво стрічать золоте, змарнувавсь його труд цілорічний.

274] Гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець:

275] Брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмогу,

276] Ріки скликаючи всі. І коли перед ним вони стали

277] В пишній палаті,- «Не буду тут,- каже,- розводитись довго,

278] На балачки не пора - вашу міць усі разом пролийте.

279] Велено так. Од камінних печер повідвалюйте брили

280] Й вашим потокам усім попустіть, скільки можете, віжки!»

281] Мовив, а ті, повернувшись, джерелам вивільнюють витік -

282] От вони піняться й рвуться туди, на широкії води.

283] Сам же він гупнув тризубцем об землю, й вона, колихнувшись,

284] Водам іще додала небувалої сили й розгону.

285] Вже вони не в берегах, а розлогими ринуть полями;

286] Крутять у вирі дерева, й хліба, і людей, і худобу,

287] Крівлю зривають, домашні божки - на запіненій хвилі.

288] Де-не-де дім коли встояв якийсь, непогоді опершись,-

289] Хвиля й його вже запліскує геть, над покрівлею грає,

290] Вже навіть вежі міські поховались, пригноблені нею.

291] Повністю зникла межа поміж водами і суходолом -

292] Бурхало море довкіл, берегів лиш не відало море.

293] Хто якось виліз на горб, хто в човні кривоносім зіщуливсь,

294] Сумно веслуючи там, де за плугом ішов нещодавно.

295] Ще хтось пливе понад обширом нив, над шпилями будинків,

296] Інший - вже рибу бере голіруч у верхів'ї в'язовім.