Ренсом Ріґґз - Бібліотека душ

— Здається, Лоскотун вас полюбив, — докинула інша голова. — Попередньому відвідувачу він ноги відгриз.

— Це ще що, — сказала голова з блискучою сережкою-кільцем у вусі, як у пірата. — Якось я бачив, як він обв’язав одного дивного мотузкою, на п’ять хвилин опустив його в річку, потім підняв і з’їв.

— Дивний аль-денте [6] Ступінь готовності в кулінарії, коли готовий продукт (зазвичай паста) зберігає пружність ( італ. ). , — з повагою промовила третя голова. — Наш Лоскотунчик — гурман.

Ще не зовсім готовий зіп’ястися на ноги, я проповз кілька футів, які відділяли мене від Емми та Едисона. Вона сиділа, потираючи голову, а пес обережно переносив вагу тіла на ушкоджену лапу.

— Ну як ви? — спитав я.

— Я добряче забилася головою, — відповіла Емма й здригнулася, коли я відгорнув їй волосся, щоб подивитися, звідки тече цівка крові.

Едисон підняв догори лапу, що безсило висіла.

— Боюся, вона поламана. Я так розумію, ти не міг попрохати ту звірюку поставити нас обережненько.

— Дуже смішно, — скривився я. — А так, якщо подумати, чому я просто не наказав йому повбивати всіх витворів і визволити наших друзів?

— Та, власне, я теж про це думала, — мовила Емма.

— Я жартую.

— А я — ні, — сказала вона. Я промокнув її рану манжетою сорочки, і Емма різко втягнула повітря крізь зуби та відштовхнула мою руку. — Що там сталося?

— Я думаю, порожняк мене зрозумів, але мені не вдалося змусити його підкоритися. З цим порожняком у мене немає такого зв’язку, який я маю, тобто мав, з іншим.

Той звір був мертвий, його розчавило мостом, і він, імовірно, втопився. І зараз я трохи про це шкодував.

— А як ти встановив зв’язок з тим першим? — спитав Едисон.

Я швиденько переказав їм, як знайшов порожняка вмерзлим по очі в кригу, і за ту ніч, яку ми провели в дивній, майже інтимній атмосфері спілкування, я, очевидно, зумів зламати код доступу до життєво важливої частини його мозку.

— Якщо в тебе не було зв’язку з порожняком у мості, — задумливо промовив Едисон, — то чому він нас не вбив?

— Може, я його збентежив?

— Ти мусиш бентежити його краще, — різко промовила Емма. — Нам треба переправити Едисона на той бік.

— Краще? Як, уроки брати, чи що? Наступного разу, коли ми підійдемо ближче, та тварюка нас повбиває. Треба знайти іншу переправу.

— Джейкобе, іншої немає. — Емма відкинула пасмо брудного волосся, що лізло їй в очі, і пильно подивилася на мене. — Переправа — це ти.

І тільки-но я відкрив рота, щоб захриплим своїм голосом висловити контраргументи, як відчув пекучий біль ззаду і з вереском підскочив. Одна з голів укусила мене в дупу.

— Ти чого?! — закричав я, потираючи вкушене місце.

— Настроми нас на палі, щоб усе було в такому вигляді, в якому ви нас знайшли. Вандали! — обурено сказала вона.

Спересердя я розмахнувся ногою і копнув її, щоб полетіла якнайдалі, і вона покотилася в юрбу причмелених. Після цього всі голови розкричалися й стали лаяти нас на всі заставки, а їхні щелепи активно рухалися, і від цього голови каталися по землі. Видовище було абсолютно гротескне. Я в боргу не залишився — облаяв їх у відповідь і ногами позасипав попелом їхні відразливі обличчя з натягнутою шкірою. Я збивав куряву, поки вони всі не почали нею плюватися й давитися. І раптом у повітрі пролетіло щось мале та кругле і ляпнулося мені в спину.

Гниле яблуко. Я рвучко розвернувся й став обличчям до причмелених.

— Хто це кинув?

Вони загиготіли, як наркомани під кайфом, тихо і з форканням.

— Вертайтесь туди, скудова пришвендяли! — прокричав один з них.

Мені й самому це вже здавалося не такою вже й невдалою ідеєю.

— Та як вони посміли, — прогарчав Едисон.

— Не зважай, — спробував я його заспокоїти, бо мій гнів уже вщухав. — Давай просто…

— Як ви смієте! — побагровівши від люті, закричав Едисон і піднявся на задні лапи. — Чи ж ви не дивні? Зовсім сором розгубили? Ми намагаємося вам допомогти!

— Дайте пляшечку чи йдіть до біса! — сказала жінка, вбрана в лахміття.

Едисон весь аж тремтів од обурення.

— Ми намагаємося вам допомогти, — знову повторив він, — а ви осьде — осьде ви! — поки наших людей мордують, наші контури перевертають догори дриґом, ви спите під брамою у ворога! Та ви кидатися на неї повинні! — Пораненою лапою він показав на них. — Ви всі зрадники! Клянуся вам, настане той день, коли я побачу, як вас притягнуть на Раду імбрин і покарають згідно з їхнім вироком!

— Ну все, все, не витрачай на них усі свої сили. — Хитаючись, Емма піднялася на ноги. І тут їй у плече поцілила гнила капустина та ляпнулась, розпластана, на землю.