Максим Кидрук - Де немає Бога

— Пане Ґрейс, перепрошую за затримку та прошу вас пройти на посадку.

Лоуренс подивився на неї.

— Якщо я відійду від зали, зв’язок із мережею розірветься, так?

— Так, пане.

— А в літаку?

Арабка вибачливо всміхнулася:

— На жаль, на наших літаках поки що немає можливості користуватися Інтернетом.

Лоуренс, невдоволено роздувши ніздрі, підвівся.

— Я ще чимось можу вам допомогти? — запитала дівчина.

Ресивер відвернувся до неї спиною, закинув на плече сумку та попрямував до виходу. Біля дверей зупинився і швидко надрукував у Месенджері:

Lawrence Grace 11:56

ще довго?!

мені вже час на літак

Hardy Sullivan 11:57

сраний Китай, ще не завантажилося!

Lawrence Grace 11:57

ну ти даєш!

скільки ще?

Hardy Sullivan 11:57

пише, 25 хвилин

але це може бути година

Лоуренс Ґрейс вишкірився, проте відписувати не став. Тримаючи планшет під пахвою, він вийшов із VIP-ложі й закрокував до входу в телескопічний трап.

Міжнародний аеропорт Дубай Зала очікування перед гґейтом С32, Термінал 3

Ще хвилину потому, як чоловік, що заговорив до неї, пішов із зали очікування, Анні Янголь не вдавалося викинути його образ із голови. Слабкий запах алкоголю. Зелена сорочка з коротким рукавом. Карамельного кольору очі. Коли росіянин дивився на неї, Анні здавалося, що на його обличчі нічого, крім очей, немає.

Анна опустила погляд на затиснутий у руці телефон і згадала, що не вивела смартфон із режиму «В польоті». Вона зайшла в налаштування мобільного й активувала sim-карту. За півхвилини ввімкнувся роумінг, і телефон видав серію тихих вібрувань, сповістивши про шість пропущених дзвінків від Влада. Перший — о восьмій сімнадцять за київським часом, далі — ще п’ять упродовж години. Останній надійшов п’ять хвилин тому.

Анна тихо схлипнула. За мить телефон знову завібрував, цього разу на екрані одне за одним спливли кілька текстових повідомлень.

Влад 08:55

Куди ти зникла?!

Влад 09:01

Поясни, що сталося! Я розмовляв з Ольгою. Нічого не розумію!

Влад 09:04

Не можу добитися до сина. Де ви всі? Що відбувається?!

Анна застигла, схилившись над телефоном, хоча бачила лише розмиту білу пляму. Невдовзі екран згас, а жінка продовжувала тупитися в нього затуманеним поглядом, жуючи нижню губу та не помічаючи, як сльози скрапують на захисну плівку.

Вона просиділа так хвилину, після чого смартфон знову приглушено завібрував. Анна стрепенулася, змахнула сльози та сфокусувалася на екрані. Вібрація не припинялася. Щойно її погляд прояснився, серце важко бухнуло та пропустило удар.

Телефонував Влад.

Першою зринула думка про кількість грошей на рахунку. Чи достатньо для розмови? Роумінг увімкнувся, отже, грошей вистачить на хвилину-дві. А потім: яка розмова?! Що вона йому скаже? Пробач, Владе, я лечу до Бангкока через Пекін, бо… Бо що? Навіть якби хотіла щось сказати, Анна не встигла б розповісти й десятої частини того, що сталося впродовж останніх днів.

Телефон постогнав ще півхвилини, а тоді затих. Анна взялася несамовито кусати губу. Вона мружилася і морщила лоба, так ніби намагалася згадати давно забуту географічну назву чи прізвище актора, якого бачила раз за життя, і ніяк не могла позбутися холодної важкості, що обручами здушувала худі груди.

За хвилину телефон знову завібрував. Коли спалахнув екран, Анна підскочила й ледве приглушила зойк. З якоїсь причини другий дзвінок став більшою несподіванкою, ніж перший. Жінка збентежено витріщалася на смартфон, а потім здогадалася, що Влад отримав повідомлення, що вона на зв’язку. Тому й надзвонює. За хвилину вібрація обірвалася, проте за лічені секунд почалася знову.

Протягом п’яти хвилин Влад Янголь раз за разом набирав дружину.

Після четвертого дзвінка Анна мусила докладати зусиль, щоб не розридатися вголос. Вона стиснула телефон так, що побіліли пальці. Потім спробувала заплющити очі, проте відразу розплющила, бо свідомість умить вималювала їй Влада, що стоїть посеред вогкого бліндажа — у запраній майці, «піксельних» штанах, кросівках на босу ногу, — й уперто втоплює кнопку виклику на сірій від бруду мобілці.

Сьомий виклик був останнім, після нього Влад припинив надзвонювати. Невдовзі по тому на екрані смартфона з’явилося текстове повідомлення:

Влад 09:46

Візьми трубку, будь ласка…

Анна кавкнула. Притулила телефон до губ, пальцями із силою здушила скроні й, зігнувшись, сховала лице в коліна. Спина затряслася від ридань. Окуляри висковзнули з волосся та впали до ніг.