Докінз Річард - Ілюзія Бога

Ближче до нашого часу фізик Рассел Стенард (один із трьох найвідоміших релігійних науковців Британії) підтримав вагою свого авторитету проведення експерименту, спонсорованого (хто б сумнівався?) Фондом Темплтона, з метою перевірки твердження про вплив молитви за хворих пацієнтів на їх одужання36.

Належна процедура вимагає, щоб експеримент проводився наосліп, і цієї вимоги було дотримано. Пацієнтів випадковим чином розділили на дві групи: експериментальну (за яких молилися) та контрольну (за них не молилися). Ні пацієнти, ні лікарі, ні родичі, ні дослідники під час експерименту не знали, за кого саме читаються молитви. Особи, перед якими стояло завдання читати молитви, звісно, знали імена пацієнтів, за яких молилися, бо інакше молитви були б безадресними, але їм повідомили лише ім’я та першу літеру прізвища. Для Бога цього мало бути достатньо, щоб правильно ідентифікувати ліжко в лікарняній палаті.

Уже сама ідея такого експерименту напрошується на висміювання, яким цей проект і був щедро винагороджений. Я не чув, щоб Боб Ньюгарт спародіював його в одному зі своїх комедійних скетчів, але мені так і чується його голос:

Що ти кажеш, Господи? Не можеш зцілити мене, бо я потрапив у контрольну групу?.. Ах, розумію: молитов моєї тітоньки недостатньо. Але ж, Господи, у сусідній палаті лежить містер Еванс… Що ти говориш, Господи?.. Містер Еванс отримав тисячу молитов за день? Але ж, Господи, містер Еванс не має тисячі друзів… Вони ж називали його просто «Джон Е.» — звідки тобі, Господи, знати, чи не мали вони на увазі Джона Елсворті? …Авжеж так, ти скористався своїм всезнанням, щоб зрозуміти, про якого Джона Е. йдеться. Але, Господи…

Якщо ж без насмішок, то група дослідників під керівництвом доктора Герберта Бенсона, кардіолога з Медичного інституту душі й тіла, розташованого під Бостоном, не побоялася такого виклику, доблесно освоївши 2,4 мільйона доларів Фонду Темплтона. Ще до того в прес-релізі Фонду цитувалася заява доктора Бенсона, що «в медичних установах зростає кількість доказів ефективності молитви за здоров’я хворого». Отже, дослідження доручили правильній людині, не отруєній духом скепсису. Команда доктора Бенсона регулярно обстежувала 1802 пацієнтів, які лежали на стаціонарі в шести лікарнях і перенесли операцію з коронарного шунтування. Їх розбили на три групи. За пацієнтів першої групи читалися молитви, але вони про це не знали. Друга група була конт­рольною — за них не молилися, і вони теж про це не знали. Нарешті, за пацієнтів третьої групи молилися з їх відома. Перші дві порівнювалися для з’ясування ефективності молитви, а на третій перевірявся можливий психосоматичний вплив знання пацієнтів про те, що за них моляться.

Молитви читали парафіяни трьох церков: по одній у Міннесоті, Массачусетсі та Міссурі. Усі вони розташовані далеко від лікарень. Учасники молебнів знали ім’я та першу літеру прізвища кожного пацієнта, за якого молилися. Крім того, в експериментах важливо, щоб дії були стандартизовані, тому всіх їх просили додати до молитви однакову фразу: «За успішну операцію та швидке й повне одужання без ускладнень».

Результати експерименту, опубліковані в «American Heart Journal» за квітень 2006 року, свідчили самі за себе. Жодної різниці між пацієнтами, за яких молилися і за яких не молилися, виявлено не було. Хто б міг подумати! Натомість була зауважена відмінність між тими, хто знав , що за них моляться, і тими, хто не знав, проте не така відмінність, як очікувалося. Ті, хто знав, що за них читаються молитви, пережили значно більше післяопераційних ускладнень, ніж інші. Мабуть, Бог розгнівався через цей безглуздий експеримент і захотів продемонструвати своє несхвалення. Найімовірніше ж, що пацієнти, які знали про молитви за себе, зазнавали додаткового стресу через так звану «акторську тривогу», як написали у звіті. Один із науковців доктор Чарльз Бетей пояснив: «Їх гризли сумніви: невже мої справи настільки кепські, що потрібні молитви?» Чому б пацієнтам, які зазнали післяопераційних ускладнень, бо знали, що за них моляться, не подати колективний позов на Фонд Темплтона з вимогою компенсації? Це було б цілком у дусі сучасного суспільства, одержимого судовими позовами.

Не дивно, що проти експерименту виступили богослови, мабуть, стривожившись, що він дасть підстави для насмішок над релігією. Оксфордський богослов Річард Свінберн після провального завершення експерименту розкритикував його на тій підставі, що Бог відгукується тільки на ті молитви, за якими стоять вагомі мотиви37. Молитва за ту чи іншу особу тільки на тій підставі, що так випав жереб, закладений у програму сліпого експерименту, не вважається вагомим мотивом. Бог розкусив цей виверт — саме цю думку я вклав у вигадану мною сатиру Боба Ньюгарта, і Свінберн цілком очікувано нею скористався. Проте деякі інші думки Свінберна йдуть далі сатири. Уже не вперше він намагається обґрунтувати страждання у світі, якими керує Господь: