Докінз Річард - Ілюзія Бога

Крістофер Гітченз у біографічній книзі «Томас Джефферсон: Творець Америки» висловлює думку, що його герой не вірив у Бога навіть у той час, коли бути атеїстом було значно важче:

До питання, чи був він атеїстом, слід підходити обережно, пам’ятаючи про обачність, якої Джефферсон мусив дотримуватися, щоб не зруйнувати собі політичну кар’єру. Не пізніше 1787 року він писав своєму племінникові Пітеру Карру, що людина не повинна боятися відкриттів, які чекають на неї у цьому питанні. «Якщо зрештою з’ясується, що Бога немає, то бути доброчесним вас спонукатимуть утіха й задоволення, що їх приносить доброчесність, а також любов інших, яку вона вам забезпечить».

Особливо зворушує така порада Джефферсона, висловлена в тому самому листі до Карра:

Струсіть із себе всі страхи запопадливості, від яких плазують слабкі духом. Дозвольте розумові головувати над усім і виносьте на його суд кожен факт і кожну думку. Сміливо ставте під сумнів навіть існування Бога, бо якщо він таки існує, то йому більше припаде до вподоби повага розумних, аніж страх сліпих.

Ремарки Джефферсона на кшталт: «Християнство — найпотворніша система, з якою будь-коли стикалося людство», — сумісні як з деїзмом, так і з атеїзмом. Те саме можна сказати про переконаний антиклерикалізм Джеймса Медісона: «Цілих п’ятнадцять століть ми випробовували правові інститути християнства. Який результат випробування? Загалом — пиха й ледарство духівництва; невігластво й догідливість мирян; забобонність, бузувірство та переслідування інакодумства в тих та інших». Схожі нотки звучать у фразах Бенджаміна Франкліна: «Маяки дають більше користі, ніж церкви», — та Джона Адамса: «Світ став би майже ідеальним, якби в ньому не було релігії». Адамс бувало виголошував цілі блискучі тиради проти християнства, зокрема: «Наскільки я розумію християнську релігію, вона була й залишається одкровенням. Але чому в результаті змішування мільйонів байок, оповідок і легенд із юдейським та християнським одкровенням виникла найкривавіша релігія в історії?» А в іншому листі, цього разу адресованому Джефферсону, він писав: «Я здригаюся, коли згадую про найбільш кричущий приклад глуму зі страждань, відомий історії, — хрест. Пригадайте, скільки лих приніс світові цей інструмент страждання!»

Хоч би ким був Джефферсон та його товариші — теїстами, деїстами, агностиками чи атеїстами, — усі вони послідовно дотримувалися секуляризму, вважаючи, що релігійні переконання президента республіки (чи їх брак) повинні залишатися його особистою справою. Попри розмаїття особистих релігійних переконань, усі батьки-засновники вжахнулися б, прочитавши відповідь Джорджа Буша-старшого журналістові Роберту Шерману на питання, чи вважає він атеїстів справжніми американськими патріотами та гідними статусу громадянина: «Ні, мені не відомі причини, чому атеїстів слід вважати громадянами чи патріотами. Уся наша країна ходить під Богом»22. Якщо повірити Шерманові (на жаль, він не користувався диктофоном і жодна інша газета не продублювала інтерв’ю), уявіть, що зчинилося б, якби замість «атеїстів» стояли «юдеї», «мусульмани» або «чорні». Тепер і робіть висновки про рівень упередженості та дискримінації, з яким доводиться стикатися американським атеїстам у наш час. Опуб­ліковані в газеті «New York Times» «Сповіді самотнього атеїста» Наталі Ендж’єр пропонують сумний і зворушливий опис її почуття ізольованості як атеїста в сьогоденній Америці23. Проте ця ізольованість оманлива й підживлюється старанно культивованими упередженнями. Атеїстів в Америці значно більше, ніж здається більшості людей. Як я вже згадував у вступі, американські атеїсти чисельно значно перевищують правовірних євреїв, але єврейське лобі в Вашингтоні знамените своїми зв’язками та впливами. Уявіть, чого могли б досягти американські атеїсти, якби належним чином організувалися5!

Дейвід Міллс у захопливій книзі «Атеїстичний всесвіт» розповідає історію, в яку важко повірити — настільки карикатурний вигляд має в ній сліпий фанатизм поліції, — якби вона не була правдою. Щороку в рідне містечко Міллса навідувався християнський знахар, який зцілював людей за допомогою віри, влаштовуючи «чудотворний хрестовий похід». Зокрема цілитель спонукав діабетиків відмовлятися від інсуліну, а хворих на рак — від хіміотерапії, і вдаватися натомість до молитов. Керуючись голосом розуму, Міллс вирішив провести мирну демонстрацію, щоб попередити людей про небезпеку. Та він припустився помилки, пішовши до поліції, щоб розповісти про свій намір та попросити захисту від можливого нападу з боку прибічників цілителя. Перший з офіцерів, до якого він звернувся, запитав: «Ти, теє, виступати будеш за нього чи проти нього?» Коли Міллс відповів: «Проти нього», — офіцер сказав, що сам планує прийти до цілителя, а коли проходитиме повз Міллсову демонстрацію, то плюне йому в обличчя.