Стивен Кинг - Салимове Лігво

— Ти впевнений, що він помер, Марку?

— Так, його пробило у півдесятку місць. Стільки крові…

Бен поглянув собі на годинник. Було за десять хвилин п’ята. Знову в нього з’явилося те відчуття, що часу обмаль, що він запізнюється.

— Що ми тепер робитимемо? — запитав Марк відсторонено.

— Поїдемо в місто. Поговоримо по телефону з Меттом, а потім поговоримо з Паркінсом Ґіллеспі. Ми прикінчимо Барлоу до темряви. Ми мусимо.

Марк відповів кволою, скрушною усмішкою:

— Джиммі теж так казав. Він казав, що ми мусимо зупинити його дзиґар. Але він нас весь час побиває. Кращі за нас люди, либонь, теж намагалися.

Бен дивився вниз на хлопця, готуючись зробити дещо ганебне.

— У тебе настраханий голос, — сказав він.

— Мені страшно,— сказав Марк, не ловлячись на виклик. — А вам ні?

— Мені страшно, — сказав Бен. — Але я також розлючений, я втратив дівчину, яка мені страшенно подобалася. Гадаю, я кохав її. Ми обоє втратили Джиммі. Ти втратив матір і батька. Вони лежать у вашій вітальні під накривкою з дивана.

Бен підштовхнув себе до остаточної брутальності:

— Хочеш, поїдемо туди, подивишся?

Марк відсахнувся від нього з обличчям нажаханим і болісним.

— Я хочу, щоб ти був зі мною, — сказав Бен дещо м’якіше.

Він відчував у шлунку паросток відрази до самого себе. Він заговорив тоном футбольного тренера перед важливою грою.

— Мені байдуже, хто там колись намагався його зупинити. Мені байдуже, якщо Аттіла Гун грав з ним і програв [291] Аттіла (396–453) — завойовник Європи, каган велетенської держави гунів, яка простягалася від Чорного моря до Рейну, відомий своєю військовою вправністю; його ім’я залишилося в культурі символом безжальної жорстокості. . Я зроблю власну спробу. Я хочу, щоб ти був зі мною. Ти потрібен мені.

І це було правдою, чистою й голою.

— Гаразд, — сказав Марк. Він дивився вниз, собі на коліна, де його пальці перепліталися у бентежній пан­томімі.

— Тримайся, — промовив Бен.

Марк поглянув на нього розпачливо:

— Я намагаюсь.

Автозаправка «Екссон Сонні» на передміській Джойнтер-авеню була відчинена, і Сонні Джеймс (який експлуатував свого тезку з кантрі-музики, тримаючи його величезний кольоровий плакат у вітрині поряд з пірамідою бляшанок мастила [292] Sonny James (справжнє ім’я Джиммі Г’ю Лоден: 1928–2016) — велика зірка кантрі-музики, співак, автор і виконавець купи хітів у своєму жанрі. ) особисто вийшов і став, чекаючи на них. Він був маленьким, схожим на гнома чоловічком, чиє ріденьке волосся оброблялося машинкою до відвічної короткої стрижки, яка демонструвала його рожевий скальп.

— Агов, вітаю, містере Міерзе. Як ся маєте? Де ваш «сітрован»?

— Відпочиває, Сонні. Де Піт?

Піт був нештатним помічником Сонні і жив у місті. А Сонні ні.

— Так і не з’явився сьодні. Та пусте. Однаково справи мляві. Місто наче геть вимерло.

Бен відчув темний, істеричний регіт у себе в шлунку. Він загрожував скипіти і вихлюпнуться йому з рота велетенською, гіркою хвилею.

— Заллєте пального? — спромігся він. — Я хочу скористатися вашим телефоном.

— Звісно. Привіт, хлопче. Сьодні у школі нема занять?

— У мене практична екскурсія з містером Міерзом, — сказав Марк. — У мене кров ішла з носа.

— На Бога, я так і здогадавсь. У мого брата таке часто бувало. Це значить, високий кров’яний тиск, хлопче. Варт тобі берегтися.

Він вирушив до заду машини Джиммі й зняв кришку бензобака.

Бен зайшов у приміщення і набрав номер на таксофоні поряд зі стендом з дорожніми мапами Нової Англії.

— Камберлендська лікарня. Яке відділення?

— Я хотів би поговорити з Меттом Бьорком. Палата 402, будь ласка.

Далі була нехарактерна затримка, і Бен уже хотів було спитати, чи не перевели Метта до іншої палати, коли той голос запитав:

— Перепрошую, з ким я говорю?

— Це Бенджамін Міерз.

Раптом можливість смерті Метта, немов якась довга тінь, заманячила в його мозку. Могло так статися? Звичайно — ні. Це було би вже занадто.

— З ним усе гаразд?

— Ви його родич?

— Ні, просто близький друг. Він не…

— Містер Бьорк помер сьогодні о 15:07, містере Міерзе. Якщо ви почекаєте хвилинку, я подивлюся, чи прийшов уже доктор Коді. Можливо, він міг би…

Голос продовжував говорити, але Бен перестав його чути, хоча слухавка так і залишалася приклеєною до його вуха. Усвідомлення того, як сильно він покладався на Метта, що той проведе їх крізь решту цього кошмарного дня, вломилося в нього болючою вагою. Метт помер. Застійна серцева недостатність. Природні причини. Це було так, ніби Сам Господь відвернув Своє лице від них.