Нил Гейман - Етюд у смарагдових тонах

Я надсилаю цю записку не для того, щоб поглузувати чи сказати «спіймайте мене, якщо зможете», бо ми, поважний доктор і я, вже далеко, і Вам нас не знайти, а для того, аби повідомити, що мені було приємно мати гідного супротивника, хоч і ненадовго. Наразі, більш гідного, ніж ті нелюдські істоти з пекла.

Боюся, трупі доведеться шукати нового провідного актора.

Я не підписуватимусь іменем Верне, натомість, поки полювання не завершене і світ не відновлено, прошу подумки називати мене просто,

Rache

Інспектор Лестрейд вибіг із кімнати, скликаючи своїх людей. Вони зажадали від юнака Віггінса, щоб той відвів їх туди, де йому передали записку. Можна подумати, актор Верне чекав на них там, попахкуючи люлькою. Ми з моїм другом дивилися з вікна, як вони біжать, і хитали головами.

– Вони зупинять і обшукають усі потяги, що їдуть із Лондона, а також усі кораблі, що відправляються з Альбіону до Європи чи Нового Світу, – сказав мій друг. – Шукатимуть високого чоловіка і його супутника, який трохи накульгує, нижчого, кремезнішого, схожого на лікаря. Закриють порти. Заблокують усі виходи з країни.

– То ви гадаєте, що їх спіймають?

Мій друг похитав головою.

– Можливо, я помиляюсь, – сказав він, – але готовий битися об заклад, що він зі своїм другом зараз десь у милі звідси, у нетрях Сент-Джилса, куди поліція наважується заходити не менш, аніж удесятьох. Вони ховатимуться там, поки галас на вщухне. А тоді візьмуться за своє.

– З чого ви робите такий висновок?

– З того, – сказав мій друг, – що на їх місці я б вчинив саме так. До речі, записку слід спалити.

Я насупився.

– Але ж це доказ, – сказав я.

– Це антиурядова маячня, – сказав мій друг.

Мені таки слід було знищити її. І справді, коли Лестрейд повернувся, і я сказав, що спалив її, він схвалив моє рішення, назвавши його розумним. Лестрейд не втратив своєї посади, а моєму другові принц Альберт перадав записку, в якій поздоровляв із успіхами в розкритті справи, шкодуючи при цьому, що зловмисник і досі на свободі.

Шеррі Верне, чи як там його звуть насправді, досі не спіймали. Так само не знайшли й сліду його спільника-вбивці. Підозрюють лише, що це колишній військовий хірург на ймення Джон (або Джеймс) Вотсон. Цікаво те, що він теж, як з’ясувалося, побував у Афганістані. Я питаю себе, чи не могли ми там зустрічатися.

Плече, якого торкнулась Королева, продовжує загоюватися і наливатися силою. Скоро я знову зможу стати вправним стрільцем.

Одного вечора, кілька місяців тому, ми з моїм другом лишились наодинці, і я запитав, чи пам‘ятає він листування, згадане в записці чоловіка, який підписався іменем Rache. Мій друг відповів, що пам‘ятає ті листи і що в них Сігерсон (саме так тоді назвався актор, стверджуючи, що він ісландець), натхненний рівняннями мого друга, пропонував нечувані теорії, які постулювали зв‘язок маси, енергії і гіпотетичної швидкості світла.

– Нісенітниці, звісно, – сказав мій друг без посмішки. – Але, тим не менш, нісенітниці натхненні й небезпечні.

Врешті, з палацу дійшла звістка про те, що Королева задоволена досягненнями мого друга у розслідуванні, і на тому справа зупинилась.

Втім, я не маю сумніву, що мій друг її не покине; її не буде закрито, поки хтось із них не вб‘є іншого.

Я зберіг записку. У своїй розповіді я згадав те, що не слід розголошувати. Я би вчинив розумно, якби спалив ці аркуші, але з іншого боку, як навчив мене мій друг, навіть попіл може видати таємницю. Натомість, я покладу ці папери до скриньки в банку і дам розпорядження відкрити її тоді, коли усіх живих нині вже давно не стане. А втім, у світлі недавніх подій у Росії, боюся, що цей день прийде раніше, ніж ми думаємо.

С________М____, майор (у відставці).

Бейкер-стріт,

Лондон, Новий Альбіон, 1881.